Формування понять про розрізи деталей можна поділити на певні етапи:

1. Аналіз геометричної форми деталі, перевірка на симетричність елементів.
2. Вибір місця введення площини розтину, напряму погляду на неї та виявлення елементів деталі, які повинні бути розітнутими.
3. Виявлення необхідності позначення січної площини і виду розрізу.
4. Уявлення фігури розрізу.
5. Перетворення ліній невидимого контуру елементів деталі, що потрапили у розріз, на видимі.
6. Штрихування фігури розрізу.

Застосування вищенаведеного алгоритму виконання розрізу покроково проілюстровано на рисунках 1.3.1–1.3.4. Деталь має прямокутну основу з наскрізним ступінчастим вирізом, на якій розміщено циліндр із наскрізним циліндричним отвором. На фронтальній проекції деталі штриховими лініями зображені невидимі виріз та отвір (рис. 1.3.1).

Для зображення цих елементів видимими на кресленику використано розріз деталі в наочному зображенні (рис. 1.3.2). Подумки вводиться січна площина σ (на рисунку 1.3.2 представлена у вигляді прозорої пластини), яка розрізає основу та стінки циліндра і суміщається із поздовжньою площиною симетрії деталі.

Деталь уявно поділяється на дві частини А та Б (рис. 1.3.3). Частина Б, що знаходиться перед січною площиною σ, відділяється, а частина А залишається і проекціюється на фронтальну площину. Фронтальна проекція деталі на рисунку 1.3.4 відповідає поняттю “розріз”, на якому невидимі елементи зображуються лініями видимого контуру, а частина матеріалу деталі, який потрапив у січну площину, заштриховано. Якщо на різних проекціях (видах) деталі виконані розрізи, тоді необхідно відмітити, що січні площини логічно не пов’язуються між собою, тобто виконання розрізу на одному виді не викликає необхідності змінювати зображення інших видів. Умовне видалення частини деталі на одному виді не викликає видалення цієї частини на інших видах.