15 березня на відділенні загальноосвітньої підготовки було підбито підсумки літературного тижня, який завершився вечором пам’яті «„Долі не обирають…”: дорога болю Василя Стуса». Захід підготувала група 49 спеціальності «Комп’ютерна інженерія» разом із викладачем Катериною Ігорівною Чуй.
Протягом ХХ століття мільйони українців стали вигнанцями з рідної країни через свої політичні переконання. Багато митців пішло етапами до тюрем і таборів, серед них був і Василь Стус – борець за незалежність України, видатний український поет, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець та правозахисник. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху.
Студенти не просто окреслили лінію поетового життя, а спробували відчути на собі натиск обставин, у яких перебував Василь Стус. Попри поневіряння, утиски та переслідування митець продовжував поетичну творчість і вів активну громадську діяльність, виступав на захист прав людини, проти повсюдного свавілля й беззаконня: «Я просто так не можу! І жити не можу спокійно і не зможу! Я знаю свою долю і почуваю, що мушу її пережити саме ось так».
Найдраматичніші епізоди Стусової «дороги болю» відтворили Назар Маркевич, Андрій Карабан, Василь Город, Роман Шаровський, Валентин Гудим, Богдан Яриніч, Ярослав Шевченко, Дмитро Голубовський, Богдан Новосад та інші студенти. Роль сина письменника – Дмитра Стуса – зіграв Олег Бульбенюк.
В аудиторії постійно лунали поезії, зокрема аудіозаписи голосу Василя Стуса. Студенти зачитували численні нотатки з таборового зошита поета, які безпосередньо передали атмосферу епохи тоталітарного режиму, коли «хотілося вити вовком»:
Весь обшир мій – чотири на чотири.
Куди не глянь – то мур, куток і ріг.
Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий,
Це плетиво заламаних доріг.
Доповідачі акцентували вражаючий факт біографії Василя Стуса: за свої національні переконання він більшу половину свідомого життя провів у тюрмах і концтаборах! «Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас», – записано в таборовому зошиті митця.
У 1991 році поету було присуджено Державну премію ім. Т. Г. Шевченка за збірку «Дорога болю» – першу книгу, надруковану в Україні, а не за кордоном. Здійснилися поетові пророчі слова:
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Життя й боротьба Василя Стуса вчить мати тверде переконання: із людиною, народом, країною можуть чинити фізичну розправу, переслідувати, тримати в колоніальному ярмі шляхом страшного терору, геноциду, нищення, однак Дух свободи є незламним, допомагає боротися з темрявою і нести світло Правди.
