Освіта в різні історичні періоди мала свої особливості та відмінності. Сучасна система освіти є логічним продовженням цілої світової системи, яка складалась протягом століть і, мабуть, тисячоліть – з часів шумерської, римської, грецької культури. Волинський коледж НУХТ продовжує давні традиції Луцького колегіуму, який має чотирьохсотлітню історію.
Метою написання цієї роботи є дослідження подібних рис та відмінностей двох закладів, які мають спільне минуле, і які роз’єднує декілька століть історії.
Діяльність ордену єзуїтів мала багато негативних якостей, але в сфері освіти цей орден був, безперечно, лідером у тогочасному світі. Українські землі входили до складу Речі Посполитої, де освітня мережа єзуїтських колегій була доволі розгалужена. На середину XVII ст. в державі існувало понад тридцять середньоосвітніх шкіл. З них близько двадцяти розміщувалися на українських землях – в Ярославлі, Перемишлі, Львові, Луцьку, Острожці, Барі, Вінниці, Камянці і т.д.[1,с.126-150].
Серед учнів шкіл було багато відомих постатей української, російської, та польської історії. Українські гетьмани та церковні діячі – Богдан Хмельницький, Павло Тетеря, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Лазар Баранович, Мілетій Смотрицький, Стефан Яворський. Якщо брати конкретно Луцький колегіум, тоді тут навчалися і викладали такі діячі: Флоріан Казимир Чарторійський (1638 р.) – примас Речі Посполитої (фактично її король), Григорій Пірамович – відомий польський письменник, публіцист, поет, отець Анджей Гонцель-Мокрський– учитель Богдана Хмельницького. Хмельницький цінував цього вчителя і не раз з ним зустрічався, коли став гетьманом. Бартоломеус Папроцький – літератор, Томас Млодзяновський – славетний теолог та філософ.
На сьогодні відомо точно 110 імен учнів Луцького колегіуму. Вік учнів, аналізуючи опосередковані відомості, міг коливатися між 12 та 20 роками. Вже з самих початків у закладі навчалось 150 учнів. Згодом кількість зросла до 300 [2, с.30].
Щодо викладачів, то їх національний склад був досить строкатим – тут були вихідці з Польщі, Литви, Прусії, Угорщини, Бельгії, але, звичайно, найбільше було місцевих, з українських земель.
Луцький колегіум був одним з найстаріших закладів на українських землях, заснований на початку XVII ст. Заклад мав філософські та теологічні курси, що відносило його до закладів вищої освіти. Безкоштовне навчання, сучасна освітня програма, висококваліфікований склад викладачів, солідна матеріальна база, забезпечення дидактичними матеріалами, а також можливість набути навички доладної поведінки – все це приваблювало в колегіуми ордену чимало юнаків із незаможної шляхти, у тому числі православної.
Єзуїти були запрошені до Луцька на початку XVII ст. єпископом Мартином Шишковським. Тут вони заснували місійний дім. У 1606 році єпископ зареєстрував фундаційний акт на певну маєтність для заснування колегіуму. Переступивши через одну сходинку осілості – єзуїтну резиденцію – він домігся затвердження Луцького колегіуму. Спочатку професори були поселені в його домі, а для шкіл (класів) відвели приміщення біля дзвіниці. В 1611 році було збудовано тимчасове помешкання для колегіуму, згодом його розширили. Це було триповерхове приміщення, за формою заклад був схожий на букву П. Коридори проходять уздовж стін, тому вікна всіх кімнат виходять тільки в двір. Коридори на всіх трьох поверхах були оздоблені різними творами живопису на релігійну тематику в пишних позолочених рамках. Частину першого поверху, південне й поперечне крило займали різні службові приміщення, серед них кухня, пекарня, трапезна, аптека. Житлові приміщення – келії для професури, бібліотечний зал й власне бібліотека, домова каплиця були розташовані на другому й третьому поверхах. Шкільний тимчасовий корпус прилягав до костелу зі східної сторони.
На подвір’ї колегіуму попід західною стіною розташувався ряд службових приміщень: стайня, навіс для сіна, кузня. Замикає внутрішнє подвір’я колегіуму мурована одноповерхова споруда дистиляторію. Для підсобних приміщень було спеціально побудоване триповерхове приміщення між торцем колегіуму і вежами Чорторийських з використанням ділянки оборонної стіни.
Учні колегіуму походили з різних соціальних станів та верств. Здебільшого це були шляхетські діти (85%), міщани і духовенство (10%) та 5% – з простолюду. Як ми вже переконалися, не бракувало і вихідців з козацького середовища. Навчатися могли не лише католики, а й уніати та православні.
Окремої уваги заслуговує бібліотека, яка була відома своїм достатньо великим фондом. Приміщення бібліотеки вирізнялося настінними розписами й спеціальними, прикрашеними розкішною різьбою шафами для книг. На жаль, під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657 р.р.) книгозбірня колегіуму була вивезена отцями єзуїтами до Торуня. Там у 1656 році вона разом з бібліотекою торунських отців єзуїтів була пограбована радником шведського короля Карла X Густава Шерингом Розенганом. Вірогідно шукати сліди колегіумної книгозбірні треба у бібліотеках Швеції. Після втрати основного бібліотечного фонду Луцький колегіум сформував нову книгозбірню. В публікаціях фігурують такі цифри: у 1773 р. бібліотека налічувала близько 5000 томів, а у 1786 р. – близько 2000 томів. Неодноразово бібліотека страждала від пожеж, які часто траплялися в Луцьку. Пожежа 14 жовтня 1724 року знищила весь монастирський комплекс будівель, окрім бібліотеки і помешкання ректора.
Бібліотека Луцького колегіуму постраждала і від пожеж 1803 і 1845років. Після пожежі 1845 року книги, що вціліли, влилися у фонди бібліотек Луцької капітули.
Сучасна бібліотека Волинського коледжу НУХТ також володіє достатнім бібліотечним фондом у кількості 29200 примірників літератури. При бібліотеці функціонує посадкова зала на 90 посадкових місць та електронна бібліотека.
Основним предметом у єзуїтських школах була латинська мова. Що стосується грецької мови, то на українських землях від другої половини XVII ст. її викладання занедбали через нерозуміння шляхтою важливості предмета та відсутність у друкарнях відповідного шрифту. У XVII ст. запроваджується вивчення німецької та французької мов. Особливе місце у шкільній практиці на українських землях, що належали до Польської провінції ордену, посідала польська мова, яку з другої половини XVIIIст. вивчають на рівні з латиною. У школах, де навчалося чимало представників православ’я, наприклад у Луцьку та Львові, викладання в нижчих класах здійснювали рідною (руською) мовою. У Луцькому колегіумі з 1614 р. діяв навіть спеціальний клас «руської мови» – slavonicae linguae, де учнів навчали читати і писати «по-руському», рахувати (митрополит Рутський надав для цього спеціальні підручники).
Одне з найважливіших місць серед предметів займала філософія, адже цей предмет відносився до вищої школи. Повий курс філософії в єзуїтських школах згідно з «Ratiostudiorum» мав тривати три роки, поділяючись відповідно на логіку, фізику і метафізику. Ключова роль у цій тріаді відводилася останньому елементу, який в змістовно-ідейному відношенні був перехідним містком до пізнання теології. Важлива роль метафізики саме у фаховій підготовці священиків defacto визнається й у шкільному статуті ордену. Зокрема, він категорично забороняв скорочувати тривалість курсу філософії (з трьох до двох років), якщо серед його слухачів були scholasticinostri (майбутні духовні особи).
Важливою навчальною дисципліною вважалася схоластична теологія, яка відкривала учням шлях до пізнання теоретичного підґрунтя католицизму. До вивчення цієї складової єзуїтської освіти допускалися лише найкращі випускники курсу філософії.
Риторична підготовка безпосередньо починалась у другому семестрі класу поезії (humaniora) із засвоєння учнями низки відповідних правил, викладених у підручнику КипріанаСоареза «Dearterhetorica» (1562 р.). При цьому юнаки активно опрацьовували твори Цицерона («На користь законопроекту Манілія», «На захист поета Архія», «На повернення Марцелла»). Риторична освіта в однойменному класі єзуїтської школи передбачала, окрім продовження вивчення erudition, також оволодіння мистецтвом мовлення і стилю. У першому випадку пояснення необхідних правил здійснювалося на прикладах, взятих з творів Аристотеля і Цицерона, у другому¬ – майже виключено з промов останнього. На першому поверсі поперечного корпусу розташовувалася ораторія – зал для диспутів та діалогів, де репетирували різні релігійні діалоги [3, с. 42]. Якщо в ораторії і театральному залі вироблявся в першу чергу голос, дикція, вміння вести діалог, то манерам вишуканої поведінки та вмінню фехтувати навчали спеціальні фахівці в тренувальному залі пансіонату «Шляхетний кавалер».
Викладачі використовували різні методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності: диспути, повторення, декламації, академії, драматизація, змагання, нагороди. Для передачі та засвоєння учнями знань, формування вмінь і навичок тогочасні вчителі послугувалися словесними методами (лекція – усний виклад матеріалу, який часто супроводжувався поясненням і дискусією, розповідь, бесіда, робота з підручником – опрацьовування літературних творів та здобуття історичних відомостей), практичними методами (у молодших класах – граматичні вправи, переклади з латинської рідною мовою та навпаки, диктанти, описи; у старших класах – синтаксис власних прозових та поетичних творів), методами контролю та самоконтролю.
Оцінювання учнів проводилося упродовж навчального року. При визначені річної оцінки враховувалися результати письмової роботи, або усного іспиту, а також – думка вчителя щодо успішності певного студента упродовж навчального року. Якщо учень не складав річного іспиту, він міг бути зарахований до наступного класу лише за певних умов.
Тривалість літніх канікул змінювалася в залежності від конкретного щабля єзуїтської освіти. Після завершення класів граматики юнаки відпочивали лише один тиждень. Учні синтаксису і поезії мали влітку вже відповідно дво- і тритижневі канікули. Натомість вихованцям риторики виділявся на відпочинок цілий місяць, а слухачам курсів studiasuperior від 1 до 2 місяців.
Дослідження доводить, що в XVII-XVIIIст. викладачі Луцького колегіуму використовували у виховному процесі театральні видовища, диспути та морально-філософські теми та інші напрями виховання: розумове спрямування (розвиток інтелектуальної сфери та мислення), фізична скерованість (гімнастика, фехтування, їзда верхи), релігійна направленість («Духовні вправи», молитва, сповідь), громадянський напрям (диспути, декламації). Кожен із яких доповнював та взаємодіяв один з одним. До недоліків організації виховного процесу належать відсутність ідей національного виховання, відокремлення учнів від сім’ї, елементи фанатизму.
Позитивно те, що Волинський коледж НУХТ протягом останніх років відновив у своїх стінах гру в шахи. І хоча ця гра періодично заборонялася церквою, єзуїти славилися своє шаховою майстерністю. Засновник ордену єзуїтів Папа Павло III (як і відомий кардинал Рішельє) був кращим гравцем свого часу. В Луцькому колегіумі у 1752 році було побудовано спеціальний «будинок кавалерів» з кімнатою для гри в шахи. Підлога була оздоблена плитами двох кольорів, а роль фігур виконували спудеї закладу.
Історичний процес, без сумніву, вносить свої корективи в сучасну систему освіти. Волинський коледж НУХТ йдучи в ногу з новітніми освітніми технологіями, одночасно намагається продовжувати кращі традиції Луцького колегіуму. Пріоритетними видами діяльності сучасного навчального закладу, як і чотириста років тому, є вивчення іноземних мов, організація конференцій та круглих столів, створення лабораторій та майстерень, організація якісного виховного процесу. Але є й традиції, які відігравали важливу роль у Луцькому колегіумі, які ще не відтворені в сучасному навчальному чи виховному процесі. Наприклад, організація студентського театру та броварства.
Театральне мистецтво відігравало важливу роль у житті середньовічної освіти. Найкращі освітні заклади Старого Світу – Болонський університет, Оксворд, Кембридж мали свої університетські театри. Не відставали від них і освітні заклади Східної Європи – Краківський, Празький, Будапештський університети. В Луцькому колегіумі також діяв свій власний театр, на виставах якого був деколи присутній король Речі Посполитої Владислав. Над ораторією був спеціальний театральний зал. Це чи не перше в Луцьку сценічне приміщення. Колегіїсти-аматори ставили в ньому різні релігійні і світські вистави, в тому числі інтермедії, як-от про козака Голоту. Про активну аматорську діяльність свідчить і той факт, що в бібліотеці колегіуму було немало драматичних творів. Як свідчать писемні джерела, на вистави колегіїстів «збиралося багато глядачів як шляхти, так і простолюддя». Освітні театри були створені не тільки як засіб розваг та спосіб пропаганди власних ідей, а й як мистецтво, спрямоване на розвиток риторики, граматики, поетики, історії та іноземних мов. Не менший успіх мали й виступи колегіальної капели.
Ще одним прикладом наслідування для Волинського коледжу НУХТ може бути давня традиція пивоваріння, яка активно розвивалася в Середньовіччі. Археологічно доведено, що волиняни з прадавніх часів вирощували на своїй землі ячмінь, який був основою для приготування пива. Середньовічні поборові документи з волинських шинків та корчем засвідчують про значне переважання пива над горілкою. Наявність дистиляторію та спеціальних приміщень, а також католицьких традицій є непрямим доказом існування броварні у Луцькому колегіумі. ВоК НУХТ має широкі технічні, матеріальні та лабораторні можливості для відродження традиції броварства.
Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що Волинський коледж НУХТ є наступником Луцького колегіуму та увібрав у себе найкращі традиції освіти й виховання чотирьохсотлітньої історії закладу.
Лукашук Б.І.