На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні,
Як сніжниця попелище біле
Розвівалось в рідній стороні
Гіркі чорнобильські дзвони не змовкають ось уже 35 років. Ніхто не змирився з цією датою, ніхто не звикся з нею – ні в Україні, ані в цілому світі. Тривожні дзвони чорнобильської біди застерігають, нагадують про тих, кого катастрофа знищила відразу, і про тих, кого знищила згодом. Ліквідатори, переселенці, інваліди, дорослі й діти, навіть ті діти, які народилися після аварії – й досі п’ють гірку полинову чашу Чорнобиля. Даній темі присвячена виховна година, яку провела викладач охорони праці та безпеки життєдіяльності Табун Н. Ф.
Мета виховного заходу: розглянути чорнобильську аварію як найбільшу техногенну катастрофу не лише ХХ ст.., а взагалі в історії людства, навести цифри людських та народногосподарських втрат України, показати наслідки катастрофи у майбутньому, сформувати усвідомлення масштабів трагічних подій, виховувати почуття національної гідності, любові та бережливого ставлення до природи і рідної землі, вміння співчувати людському горю, готовність завжди прийти на допомогу.
В ході заходу учасники прослухали тужливу пісню на слова Д.Павличко «На Чорнобиль журавлі летіли…», декламували вірші. Під час перегляду презентацій студенти ознайомилися з хронологічною послідовністю аварії, розглянули причини та наслідки чорнобильської катастрофи, отримали вичерпну інформацію про приховування масштабів трагедії, процес евакуації місцевого населення та поширення радіації, переглянули фото пам’ятників жертвам Чорнобиля.
За офіційними даними понад 3,5 мільйона людей фізично постраждали від цього лиха (насправді уражених Чорнобилем набагато більше). Матеріальних збитків у планетарному масштабі ніхто не обрахує, а моральні потрясіння людей того часу вже ніхто ніколи не компенсує…
Викладач Табун Н.Ф. звернула увагу студентів на гостроту та актуальність теми, тому що минуть віки, а подія, що сталася в Чорнобилі 26 квітня 1986 року, буде і надалі не лише предметом гострих дискусій не байдужих до природи і долі цього світу людей, а й об’єктом досліджень науковців, екологів, економістів, суспільствознавців, політиків.
Ще не загоїлися рани, і досі врізається в душу слово «зона», ідуть один за одним у небуття ліквідатори. З кожним роком збільшується кількість захворювань ендокринної системи та органів кровообігу серед населення нашої країни, зростають показники інвалідності.
Ми повинні пройти разом ще досить довгий і складний шлях пошуку розв’язання тих глобальних проблем, які поставив перед людством Чорнобиль, інакше ця трагедія довічно тяжітиме над нашим майбутнім.
Табун Н.Ф.
