24 лютого — день, який назавжди розділив наше життя на «до» і «після».
Чотири роки тому лютневий світанок приніс не весну, а війну. Україна прокинулася від вибухів, а українці — від усвідомлення, що свободу знову доведеться захищати. Тоді ворог був упевнений у швидкій перемозі. Але він не врахував головного — гідність і волю народу неможливо окупувати.
48 місяців. Роки болю, втрат і випробувань, які змінили кожного з нас.
Ми живемо під звуки сирен, навчилися цінувати прості речі, підтримувати одне одного й триматися разом. Ми втратили найдорожче — найкращих синів і дочок України, рідні домівки, спокійне минуле. Але не втратили найголовнішого — віри. Наш синьо-жовтий прапор став символом незламності для всього світу. Україна довела: свобода має силу, коли її захищає народ.
Сьогодні — Національний день молитви, день духовної єдності українського народу, спільної молитви за Україну, її захисників і захисниць, мир та майбутнє держави. Зараз відчувається, що віра, підтримка й духовна згуртованість допомагають вистояти навіть у найтяжчих випробуваннях.
Саме про цей шлях — від Революції Гідності до сьогоднішньої боротьби — говорили під час години спілкування студенти групи ХТ-22 (класний керівник — Оксана Кисіль). До заходу долучилися й члени студентської ради коледжу. Згадували події 2014 року, героїчний спротив українських воїнів у 2022 році, силу волонтерського руху та міжнародної підтримки, що стали ще одним фронтом боротьби за незалежність.
Це вже не просто історія — це наша реальність, написана не чорнилом, а людськими долями.
Низький уклін кожному Захиснику і Захисниці, які тримають небо над Україною.
Пам’ятаймо тих, хто назавжди залишився в строю!
Україна була. Україна є. Україна буде.
Слава Україні! Героям слава!