Далекого тепер 1971 року я вперше переступила поріг Луцького професійно-технічного училища №6. Будівля, в якій розміщується навчальний заклад, є пам’яткою архітектури. Але на той час вона не мала такого ошатного, вишуканого, довершеного вигляду, яким вражає сьогодні своїх відвідувачів. Адже ремонтом тоді займалися викладачі, майстри виробничого навчання разом з учнями.
Під нашим дахом знайшли прихисток декілька установ. Кабінетів не вистачало. Навчалися у дві зміни. Розпочиналися навчання о 8 годині 30 хвилин, а закінчувалися о 22 годині. Важко уявити о котрій годині завершувалися педагогічні ради, збори.
У ті часи до профтехучилищ приходили діти, у яких «не склалася» шкільна доля, ті хто ріс, не знаючи одночасно твердої і пестливої батьківської руки. Приносили свій біль, свою біду, сформовані характери, погляди, манеру поведінки, ставлення до людей і навчання. І відігріти їх можна було лише любов’ю. І ми любили їх, а вони відповідали нам взаємністю.
Викладачі і майстри виробничого навчання наполегливо вчили своїх підопічних, повертали їм віру у свої сили, відроджували самоповагу, спонукали до шанобливого ставлення до оточуючих.
Успішне виконання завдань, які стояли перед навчальними закладами, міг забезпечити тільки колектив однодумців. А він таким був! Чого тільки була варта поетеса, художниця, модельєр і просто красива жінка Людмила Федорівна Шевченко! Або ж майстер виробничого навчання Олексій Федорович Жидков, який міг надихнути учнів на якнайкраще виконання своєї роботи! І таких яскравих особистостей було багато. Сьогодні коледж по праву може пишатися своїми наставниками і випускниками.
Але ми не тільки завзято працювали, але й знаходили час для екскурсій, вечорів відпочинку, спортивних змагань, відвідування концертів, театру.
Вельмишановні колеги! Вітаючи Вас з першим 50-річчям нашого навчального закладу, бажаю Вам міцного здоров’я, молодечого запалу, сонячних днів, вірних друзів, благополуччя. Хай щастить Вам завжди і в усьому! Нехай Ваш життєвий досвід і надалі вчить молодь мудрій науці життя! Сійте розумне, добре, вічне в серцях нашої юні – майбутніх будівників незалежної України!
З повагою Крижна Валентина Іванівна