Ніхто не народжується для війни…
Не вщухає біль втрати за наших українських хлопців на неоголошеній росією війні. Болить серце за кожним загиблим воїном. Він чийсь син, брат, батько, чоловік. Ще важче, коли читаєш повідомлення про загиблого Героя, а він був учнем нашого навчального закладу. І ось знову сумна звістка – загинув наш випускник Залозний Андрій Володимирович.
Народився 14 жовтня 1972 року. Закінчивши школу і отримавши атестат про повну загальну середню освіту Андрій у 1990 році, вступає на навчання до Міського професійно-технічного училища №6 м. Луцька (нині ВСП “Волинський фаховий коледж НУХТ”). У 1991 році отримав диплом за професією токар.
Педагоги коледжу пригадують Андрія, як людину, яка залишила в пам’яті про себе тільки хороші спогади. Він був добрим і щирим, завжди готовим прийти на допомогу. У нього було багато друзів. Його душа була світла, він не вмів сердитися.
Герой не міг стояти осторонь тих подій, які відбувалися в Україні. Він пішов захищати свою Батьківщину ще у 2014 році.
Добру і світлу пам’ять він залишив по собі.
За спогадами товариша загиблого – Володимира Жароніна: “Андрій Залозний воював у 2014-2015, мав контузію. У 2022 році, коли розпочалася повномасштабна війна його не брали на службу, але він пішов добровольцем. Писав листи в Міністерство оборони, і його призвали на службу” [3].
Як пригадує однокласниця, Вікторія Куденчук: “Ми пам’ятаємо його дружнім, відповідальним, уважним, важко зараз говорити, бо такі події — важко добирати слова “.
Микола Довгун: “Андрій був уболівальником футбольної команди “Інваспорт”. Він приходив на стадіон, нас підтримував. Їздив за нами в Дачне, там відбувалися ігри. Спільна мова в нас була про футбол” [3].
Був призваний на військову службу до складу військової частини на посаду водія-електрика відділення управління командира батареї 1 мінометної батареї 3 єгерського батальйону [1].
Більше пів року родина надіялася на чудо, що їх Андрій живий. Але чуда не сталося. Для матері немає нічого страшнішого, ніж хоронити свою кровинку. Це ніби вирвали серце з грудей, розбили його на дрібні шматочки і помістити назад. Молодий, красивий, щирий, не встиг створити свою сім’ю. Усе життя було попереду. Тепер залишилася лише пам’ять, сльози, біль. Мама і сестра будуть ходити в гості на кладовище, де з портрета буде усміхатися їх Андрійко. Він ніколи не прийде і не запитає, як ваші справи.
Солдат Залозний Андрій Володимирович загинув 24.08.2024 року під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі населеного пункту Михайлівка Донецької області [1].
Повернувся Залозний Андрій у рідне місто “на щиті” 26 березня 2025 року. Навколішках зустрічали лучани труну із тілом Героя, який віддав своє життя за Україну.
Відспівування військовослужбовця відбулося у кафедральному соборі Святої Трійці. Провести Героя прийшли рідні, друзі, побратими та жителі громади. Чин похорону очолив його клірик протоієрей Віталій Собко.
Поховали Андрія Залозного у секторі військових поховань на міському кладовищі у селі Гаразджа під скорботну мелодію духового оркестру та із усіма військовими почестями [2].
Гіркий присмак мав розділений за народною традицією весільний коровай. Холодними здавалися квіти, які вкрили місце останнього спочинку загиблого захисника України.
Вічна пам’ять тобі, Воїне. Нехай неважкою буде тобі земля, за яку ти віддав своє життя.
Використанні джерела:
- Волинь. Post. 19 березня 2025 року
- Конкурент. 26 березня 2025 року
- Суспільне. Луцьк. 26 березня 2025 року https://suspilne.media/lutsk/979903-sam-prosivsa-u-vijsko-u-lucku-poprosalisa-z-zahisnikom-andriem-zaloznim/
- Світлина. Конкурент. 26 березня 2025 року