Кожна людина, яка загинула на війні, варта того, аби про неї пам’ятали
Задоянний Артур Вікторович народився 1 квітня 1973 року. У професійно-технічне училище №6 м. Луцька (нині ВСП “Волинський фаховий коледж НУХТ”) перевівся на навчання із спортивної школи. Здобув професію “Радіомеханіка з ремонту та обслуговування радіотелевізійної апаратури”.
Класний керівник Анатолій Володимирович пригадує: ”Артур був високим, струнким, енергійним юнаком. Завжди усміхнений і привітний. На нього завжди можна було покластися. Був найкращим сином і братом, а для друзів – другом.
Навчання давалося йому легко. Особливо любив уроки виробничого навчання, де можна було робити все руками: паяти, складати схеми. У Артура це виходило завжди найкраще. Любив лагодити техніку, яка виходила з ладу. Йому завжди вдавалося вдихнути у неї нове життя. Таких учнів було дуже мало”.
Закінчивши навчання, проходив строкову службу. Своє цивільне життя присвятив радіоелектроніці. Він пішов боронити Україну добровольцем.
Недовго світила його зірка життя на небосхилі. Згасла у 51 рік від рук ворога, який прийшов на нашу землю.
Як пригадує його брат Віктор: “Брат все життя провоював. 2 роки строкової служби, півтора року АТО, це 2015-20016 роки. Пішов воювати з квітня 2022 року у 68 бригаду і загинув” [3] .
Лучанин Задоянний Артур Вікторович, 1 квітня 1973 року народження, був призваний на військову службу до складу військової частини на посаду оператора відділення управління командира 1 мінометної батареї в складі єгерського батальйону. Старший солдат Артур Задоянний загинув 06.10. 2024 року під час виконання бойового завдання в районі міста Селидове Покровського району Донецької області [1] .
У Луцьку, 9 жовтня, полеглого військовослужбовця відспівали у кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку.
Богослужіння очолив голова єпархіального інформаційно-видавничого центру протоієрей Віталій Собко. Проповіді виголосили головний військовий капелан єпархії протоієрей Юрій Близнюк та священник Андрій Хромяк.
У скорботній проповіді священник зазначив: “Ті, хто вже бачив пекло, – достойні Царства Божого. І я вірю, що всі наші Герої на небесах. А ми, своїми вчинками, повинні бути достойними їхнього безсмертного подвигу”.
Після завершення богослужіння труну з тілом покійного захисника пронесли Театральним майданом. Біля фотостенда Пам’яті загиблих Героїв присутні зупинилися і виконали Державний Гімн України.
Поховали Артура Задоянного у секторі військових поховань на міському кладовищі у селі Гаразджа [2].
Артур назавжди залишиться у пам’яті рідних і знайомих. Поки будуть пам’ятати людину, доти вона буде жити. Найважче брату Віктору, який хоронить уже другого брата.
Віктор, рідний брат: “Найдобріший, найкращий. Все життя провоював і загинув, як герой. Добряк, себе не жалів. Мій любимий і найкращий брат. Герої не вмирають, вони йдуть на небеса”.
Сергій, товариш Артура пригадує: “Дуже добра людина. Приїхав у відпустку колега, з яким працювали. Вони мали переміщатися, але не доїхали до місця призначення. Якось так. Він був радіоелектронищик. Любив техніку, ремонтував її. Працював певний час, обслуговуючи казино. Техніка і електроніка – це було його. Ремонтував і встановлював старі електроні прилади”.
Павло, колега по роботі: “Артур був щира, відверта людина. Дружили з ним і працювали 13 років. Поганого слова не можу сказати. Дуже хороша людина. Майстер свого діла, господар свого слова. Дуже добрий і щирий, толернтний. По радіоелектроніці я його колега. Ми разом працювали. Спеціаліст він грамотний, дуже досвідчений у своїй справі. Багато чого я навчився у нього. У нього були золоті руки”.
Олександра, знайома: “Це батько мого рідного брата. Так вийшло, що вони у нас були, але одна мама. Я ще була зовсім маленькою, коли бачила його останній раз. Але точно знаю, що він був дуже добрий, щирий. Він був дуже спокійний. До мене дуже добре ставився, не дивлячись на якісь проблеми. Він був добрий, дуже добрий”.
Володимир, волонтер і знайомий: “Артур був веселий і життєрадісний хлопець. Приїжджав у відпустку до мами на похорон. Тоді ми і бачились. Недавно приготував йому передачку: карамат, спальний мішок, продукти. Напевно до нього вона не доїхала, на жаль. Весь час був перебував на передовій, в гарячих точках. Слава Герою” [4].
Ми повинні шанувати та завжди пам’ятати, завдяки кому ми живемо на цій землі! Герої вмирають. Їх вбивають. Але памʼять про них ніколи не згасне.
Царство Небесне і вічний спокій тобі, Герою! Нехай твоя світла душа спочиває в Райських садах!
Використані джерела:
- Волинські новини. 7 жовтня 2024 року https://www.volynnews.com/news/all/zakhyshchaiuchy-nezalezhnist-ukrayiny-zahynuv-heroy-z-lutska-artur-zadoiannyy/
- Конкурент. 9 жовтня 2024 року. https://konkurent.ua/publication/144716/u-lutsku-poproschalisya-iz-zagiblim-na-donechchini-arturom-zadoyannim-foto/
- Спогади класного керівника Анатолія Володимировича.
- ТРК Аверс. 9 жовтня 2024 року. https://www.youtube.com/watch?v=X7iBvlaBtk4
- Фото з домашнього архіву