Симонович Ілля Тарасович народився 3 вересня 2002 року в місті Луцьк. У 2017 році, отримавши базову загальну середню освіту вступив на навчання у Волинський коледж Національного університету харчових технологій. Навчався за професією “Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування”.
Як пригадує класний керівник “Розпочинала я знайомство з групою першим уроком, тема якого була “Щоб у серці жила Україна”. Ми розглядали фотографії учнів, які навчалися у коледжі і захищали Україну, у хлопців засвітилися очі. Всі вони в один голос почали говорити, що, коли буде потрібно підуть захищати свою Батьківщину. І більша половина з них пішли служити у ЗСУ, де згодом підписали контракт і лишилися вірними присязі”.
Запам’ятався Ілля викладачам коледжу високим гарним хлопцем із посмішкою на обличчі. Він був комунікабельним, веселим юнаком, оптимістом. Ніколи не конфліктував з одногрупниками.
Красивий, веселий, спортивної статури – мрія кожної дівчини мати такого товариша, а якщо і поталанить привернути його увагу, то коханого.
Найближчим другом його був Онищук Дмитро, його однокласник з яким він продовжив навчання у коледжі.
Після закінчення навчання у коледжі в 2020 році, порадившись друзі пішли служити до лав ЗСУ. Після трьох місяців строкової служби Ілля підписав контракт на військову службу, не зважаючи на заперечення мами.
З січня 2021 року служив у місті Львів у десантно-штурмовій бригаді військової частини А0284 на посаді навідника. Служба йому дуже подобалася.
Ілля ніколи не ховався за чужі спини. За рік служби за контрактором двічі встиг побувати в зоні бойових дій на Луганщині. У нього було загострене почуття справедливості. Не раз і в мирному житті захищав друзів, навіть і зовсім не знайомих людей, при виникненні конфліктних ситуацій.
24 лютого Росія без оголошення війни напала на Україну.
Як пригадує мама, Тетяна Василівна: “В ту ніч Ілля був на посту. Він о 6 годині ранку потелефонував і повідомив про цю страшну звістку. Його останні слова були: “Мамо, я вислав вам гроші. Купіть води і сухих пайків. Тримайтеся разом ти, тато і бабуся”. Я не могла повірити цим страшним словам і відповіла, що гроші в нас є. Але син сказав, що вони йому більше не потрібні. Ці слова були пророчими”[4].
Так само і в 2014 році, десантники зі Львова вирушили першими захищати Батьківщину.
25 лютого 2022 року Ілля був важко поранений і від отриманих множинних травм обірвалося молоде життя. А йому було всього 19 років. Обірвалися мрії, сподівання, як недоспівана пісня.
У війні з Росією загинув житель Луцької Територіальної Громади 19-річний Ілля Симонович. Про це на своїй сторінці у фейсбук написав мер Луцька Ігор Поліщук. Навідник військової частини А0284, Симонович Ілля Тарасович, 2002 року народження помер від поранень, отриманих в боях під час охорони Антонівського мосту на Херсонщині. [2]
Довгою була дорога повернення до рідного Луцька. Мамі він обіцяв приїхати додому 8 березня, привітати її і бабусю із святом, як робив кожного року. Він дуже їх любив і був єдиним сином у батьків.
Але приїхав не сам, як обіцяв. Його, як героя, привезли 7 березня, щоб рідні, знайомі і зовсім незнайомі могли віддати шану герою. Провели в останню дорогу 8 березня.
Відспівування в храмі зібрало лучан та військовослужбовців, інформує Луцька міська рада.
“Він помер за Україну, за те щоб в нас тут не стріляли, нас тут не бомбили. На превеликий жаль десятки і сотні таких героїв помирають, і нашим обов’язком є завжди пам’ятати про ту велику жертву, яка була віддана за те, щоб Україна жила та перемогла. Ми зобов’язані не тільки своєю пам’яттю, а й життям та вчинками зробити так, щоб та справа, за яку вони загинули, була завершена”, – поділився міський голова Ігор Поліщук [1].
Останній спочинок Ілля знайшов на алеї Почесних поховань у селі Гаразджа.
Ілля (посмертно) відзначений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (Указ Президента України №187/2022 від 29.03 2022). [3]. Нагороду отримала мама Шелофаст Тетяна Василівна.
Скільки лишилося не сказаних слів, як хочеться обійняти батькам свою кровинку, але вони можуть обійняти тільки холодний хрест на могилі і покласти квіти, які ніколи не в’януть на його могилі.
Спи спокійно воїне… Герої не вмирають! Дякуємо за подвиг, скорбимо з родиною, не забудемо тебе.
Слава Україні! Зболеній, окровавленій, зрадженій, але могутній!
Використані джерела:
- Волинські новини. 8 березня 2022.
- ВолиньPost. 7 березня 2022.
- Указ Президента України №187/2022 від 29.03 2022.
- Спогади мами Шелофаст Тетяни Василівни.