Вадим – Герой і пам’ять про нього має бути живою
Смірнов Вадим Ігорович народився 13 травня 1973 року в місті Луцьку Після закінчення навчання у Луцькій гімназії №18 молодий юнак вже знав ким він хоче стати. Ще змалку мав потяг до чоловічих занять і приглядався до того, як батько вправно володіє інструментом. У 1988 році він вступив на навчання до ПТУ №6 (нині ВСП “Волинський фаховий коледж НУХТ”). У 1991 році отримав диплом за спеціальністю токар.
Педагоги коледжу пригадують: “Вадим був добрим, веселим і життєрадісним хлопцем. Він ніколи нікого не образив, а навпаки намагався допомогти, розрадити. Уже в ті часи можна було помітити, що юнак готовий боротися за справедливість. Всі покладені на нього завдання виконував сумлінно, збув спортивно розвинений”.
Після закінчення училища був мобілізований на строкову службу, з якої повернувся з бажанням бути у гроні тих, хто бореться з викликами, щоб рятувати людські життя. Вступив на навчання до Вінницької пожежної школи і згодом від червня 1993 року – до пожежного загону. За сумлінність, професійність та людяність був призначений командиром відділення НПЧ-32 у Луцьку (зараз Аварійно- рятувальна частина (АРЧ)).
Захоплювався живописом, хист до якого передався від діда, також виготовляв домашні меблі, де й втілювалося в життя художнє бачення. У нього було багато планів на майбутнє. Здійснитися задуманому не дала війна.
Після повномасштабного вторгнення ворога в Україну, змагався між синівським почуттям відповідальності за неньку, яка народила та якій треба допомога і турбота. і обов’язком перед ненькою – Україною, яка кликала в ряди захисників. Як патріот вірив у швидку перемогу.
У 2023 році зробив вибір і добровільно доєднався до лав ЗСУ. Пройшов навчання та підготовку у Великій Британії, де отримав позивний “VADU” – Вадим з України. Після повернення, старший солдат Смірнов Вадим Ігорович виконував свій військовий обов’язок навідником-оператором у 2-ому штурмовому відділенні 3-ого штурмового взводу військової частини 4945.
15 березня 2024 року отримав важке поранення, та після тривалої реабілітації повернувся у стрій у 48 ОШБ, обіймав таку ж посаду.
11 травня 2024 року, виконуючи бойове завдання, прийняв свій останній нерівний бій в населеному пункті Старомайорське Волноваського району Донецької області. Смірнов Вадим Ігорович не повернувся з бою і понад рік вважався зниклим безвісти.
Вдома його з нетерпінням і щоденною щирою молитвою чекали найрідніші. Вони надіялися, що їх Вадим повернеться додому живим. Але дива не сталося. Повернувся Герой “на щиті” 5 листопада 2015 року [1].
Відспівування військовослужбовця відбулося у кафедральному соборі Святої Трійці. До храму віддати останню шану прийшли родина, побратими, громадськість та представники Волинського обласного товариства чехів, до якого належить вся сім’я.
Багато хороших спогадів залишив Вадим.
Євгенія, подруга родини загиблого, голова чеського товариства: “Вадим – скромна людина, тиха, працьовита. Він мав багато талантів, якими ніколи не хвалився. Свою справу робив мовчки. Був пожежником, також рятував життя. Він це визначив собі з юності, молодості, після служби в армії. Такий його шлях був. Рятував від вогню, а потім рятував від російської агресії.
Вона зачитала рядки вірша мами воїна:
Везуть героїв на щиті,
в скорботі мати мліє,
а хтось жирує в житті,
бо співчувати матері не вміє.
А більшої ж нема біди,
як та, коли біля могил дітей
стоять згорювані батьки.
І рідним біль той не згасити,
бо вік віднині у скорботі жити”.
Ольга, подруга родини Вадима Смірнова: “Я знаю, що він був пожежником, а також виготовляв меблі. Має сина. Жила людина, прожила життя, щось створювала, чимось надихалася. Поважав і любив батьків. Чудова родина. І ось коли війна, як кажуть, як порядний громадянин своєї країни, він прийняв рішення і добровільно пішов до військкомату. Дуже важко було родині оці півтора року не знати, що що з ним, тому що перед своїм днем народження він пішов на позиції і зник зі зв’язку. В соборі 1 листопада був великий концерт хорових колективів. Його рідна племінниця Оленка Корольчук співала таке чудове соло просто, знаєте, я от слухала і собі не могла уявити, що ця дитина за тиждень буде отут стояти біля домовини свого дядька”.
Олексій, друг загиблого: “Добряк такий страшенний був і пішов, свідомий вибір зробив сам, і ніхто його не, як кажуть, не не бусифікував. Просто в один момент сказав, що мабуть, це так має бути: “Я маю піти”.
Одного разу ми замутили бізнес. Вадиму тато покій не дав на цукор три карбованці. Кажу: “Нащо тобі? В мене мішок цукру стоїть на балконі. Я тобі дам на ті гроші цукру. А ми купимо торта і з’їмо”. Так і зробили. Спалилися на тому, що цукру я дав більше, ніж можна було купити на три карбованці. Заробили тоді ми добряче від батьків”.
Сергій, однокласник: “Добряк там ішло просто від людини це добро. Я з ним вже під час повномасштабної, ще як він не воював ще, я з ним зустрічався. І коли приходив до нього на останню роботу, він працював там на Дубнівській перші слова були: “Так, зараз чайку зробимо”. Він дуже добрий, просто дуже добрий, займався виготовленням меблів. І я пам’ятаю, коли в нього питав інколи про якусь там чи полочку, чи ще щось, то Вадим завжди наводив дивовижні, цікаві приклади : “Я тобі там таке зроблю, там овальне, щось таке гарне”.
Неля, однокласниця: “ Дуже тихий, скромний був у школі. У нас навпаки такі хлопці більш були такі, знаєте, емоційні. Вадим же спокійний, врівноважений. Він був дуже позитивною людиною”.
Олег, однокласник: “Ми жили на 33 -му кварталі. Нас багато ходило з кварталу у 18 школу. Завжди проходили повз його будинок. Вадим зажди запрошував на чай, і часто ходили до нього в гості” [2].
Знайомий Микола Корольчук пригадує: “Вадим назавжди запам’ятається скромним, працьовитим – майстром на всі руки, про які говорять “золоті”, людиною, яка обрала в юності шлях тих, хто захищає життя. Подвиг Героїв – великий і вічний”.
Вічний спочинок знайшов Вадим на кладовищі у селі Забороль Луцької громади. Похоронили воїна із усіма військовими почестями.
Світла та вічна пам’ять Герою! Царство небесне!
Використані джерела:
- Волинь Post. 4 листопада 2025 р.
- ТРК Аверс. https://www.youtube.com/watch?v=Na9ah_W7bdA
- Світлина. Волинь Post. 4 листопада 2025 р.