Героїчна доля злетіла, ніби птах у блакитну височінь небесного царства
Осипчук Степан Георгійович народився 20 липня 2001 року у місті Луцьку. Отримавши у 2016 році свідоцтво про базову загальну середню освіту став студентом Волинського фахового коледжу Національного університету харчових технологій. У 2000 році отримав диплом за спеціальністю “Харчові технології”.
Степан залишив яскравий спогад про себе серед педагогів коледжу. Класний керівник Оксана Олексіївна поділилася спогадами: “Важко почати щось говорити про Степана, досі не вірю, що його нема. Він навчався на відділені харчових технологій. Згадую його перші кроки в приготуванні страв — як старанно він намагався освоїти техніки, уважно стежив за процесами і не боявся експериментувати.
Його прагнення до досконалості було помітним навіть у дрібницях, адже він завжди цікавився, як зробити страву не лише смачною, але й особливою. Проте найяскравіше, що залишилося в пам’яті, — це його захоплення музикою. Він присвячував частину свого серця репу, писав тексти, які відображали його думки, і часто ділився цими рядками з друзями.
Він умів заряджати оточуючих своєю енергією та вірою в успіх. Любив читати і читав багато. Він любив спілкуватися, щось розповідати про прочитане і обов’язково висловлювати свою думку щодо цього. Завжди прагнув дізнаватися більше, відкривати нове та ділитися знаннями з іншими. З особливою теплотою він згадував свого дідуся, який був для нього прикладом у всьому. Ніколи не сумнівалася, що він піде захищати нас і нашу країну. У нього завжди було відчуття справедливості та прагнення діяти, навіть у найскладніших ситуаціях. Він вірив, що кожна людина може змінити світ навколо себе, якщо не буде байдужою. Його рішучість і відданість своїм переконанням завжди надихали мене.
Степан залишив після себе не лише спогади, а й приклад, якого варто наслідувати. Дякую йому за наш захист” [3].
Страшна звістка прийшла про те, що Луцьк втратив ще одного Героя. У бою з окупантами загинув 23-річний Степан Осипчук. Проходив військову службу за контрактом на посаді командира аеромобільного відділення аеромобільного взводу 1-ї аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини.
Молодший сержант Степан Осипчук загинув 28 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вовчанськ Харківської області [1].
Повернувся наш Герой на малу батьківщину 12 листопада 2024 року. Зустрічали його на Театральному майдані, стоячи на колінах і з букетами квітів.
У кафедральному соборі Святої Трійці у Луцьку відспівали військовослужбовця Степана Осипчука.
До храму прийшли родина, побратими, громадськість.
Після завершення богослужіння труну з тілом покійного захисника пронесли Театральним майданом. Біля фотостенда Пам’яті загиблих Героїв присутні зупинилися і виконали Державний Гімн України [2].
Дідусь Степан і досі не може повірити, що внука, якого назвали на честь нього, більше немає, бо то була його дитина, його внук. Місяць назад, він приїхав з Вовчанська, він там служив. Як він казав: привезли їх помитись, побритись і передягнутися. Я ждав телефонного дзвінка. Поки я вибіг, знову телефон дзвонить: “Діду, я тебе люблю. Бувай, я йду грузитися”
Степан прослужив 3 роки в армії. Після повномасштабного вторгнення не залишився осторонь і пішов боронити Україну.
Дідусь пригадує: “Він був мій перший помічник. Як приїде в село, то не знав що робити. Він брався до всього. Стьопа, почекай, я все зроблю сам”.
-Діду я хочу тобі допомогти, відповідав внук. Добрий був. Я навчив його всього робити: стругати, тисати і косити.
Треба було в армії покосити газони. Хто вміє косити, ніхто не вміє косити. “Я вмію косити”, – сказав мій Стьопа. Таким в мене був мій внук. Діду не плач. Я приїду. Все буде добре, – потелефонував мені. От і приїхав. Все є. Тільки Луцьк на колінах стоїть” [5].
Онук служив у штурмовій бригаді. Він загинув так – прилетіла 120 міна. А вони сиділи 6 чоловік, і всіх закопали. Він робив усе – і в городі, і на подвір’ї й біля машини. Навесні отримав посвідчення водія всіх категорій і так тішився. Казав: “Діду, приїду і дамо жару”. Але жару не дали, — говорить дідусь загиблого [4].
Олександр, дядько загиблого: “Був щирий, відповідальний, завжди старався допомогти. Займався спортом. Читав реп. Хотів жити. Ми дуже сумуємо” [5].
Олександр, хрещений батько: “Добре дитя. Дуже розумний, гарно вчився. Відважний. Дуже хороший, як людина і як хлопець. Патріот свої Батьківщини. Помічник, він завжди допомагав дідусю. Таких як він досить мало. Він був взірцем для всіх” [5].
Раїса, знайома: “Він був хорошим та люблячим сином. Виріс з мамою тільки, але не відкосив від армії. Мама мала хворе серце, їй зробили складну операцію. Я дуже обурююся нашому командуванню – чому цю дитину не відпустили, аби він побачив маму, рідних” [4].
Останній спочинок знайшов Степан Осипчук у секторі військових поховань на міському кладовищі у селі Гаразджа. На кладовищі розділили весільний коровай.
Нехай його душа знайде вічний спокій і стане на варту небесного легіону, а його світлий образ та героїчний подвиг навіки залишаться в людській пам’яті.
Використані джерела:
- Волинські новини. 9 листопада 2024 р.
- Район. Луцьк. 12 листопада 20214 р.
- Спогади класного керівника Оксани Олексіївни
- Суспільне Луцьк. 12 листопада 2024 р.
- ТРК Аверс. 12 листопада 2024 р.
https://www.youtube.com/watch?v=vTLcXFA4L1A - Світлина. Район. Луцьк. 12 листопада 2024 р.