Козачук Ігор Олександрович народився 29 вересня 1973 року. У 1990 році отримавши атестат вступив на навчання до Міського професійно-технічного училища №6 м. Луцька (нині ВСП “Волинський фаховий коледж НУХТ”). Закінчив навчання у 1991 році, отримавши диплом за професією “Кіномеханік”.
Після закінчення навчання працював кіномеханіком ІІ категорії кіноустановки села Переспа. У грудні 1991 року був призваний на військову службу.
Коли розпочалася війна Ігор не сидів дома. Він з перших днів звернувся до військкомату, бо мав військовий досвід, раніше служив в Югославії.
Лучанин Козачук Ігор Олександрович був призваний у 2022 році на військову службу по мобілізації до складу військової частини на посаду головного сержанта 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 53 батальйону 100 бригади.
Старший сержант Козачук Ігор Олександрович загинув 18.05.2023 під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі населеного пункту Часів Яр Донецької області [1].
23 травня 2023 року у Свято-Троїцькому кафедральному соборі Луцька попрощалися із полеглим військовослужбовцем.
Попрощатися з загиблим захисником зібралося багато людей. Це були знайомі і зовсім не знайомі, друзі, побратими. Принесли багато вінків і живих квітів. Хрест з табличкою обрамляв вінок з гілочками калини. Вінок сплели донечки.
На похороні був військовий капелан Дмитро Каленюк, який служив в одному батальйоні із загиблим. У квітні цього року мав поранення. Сьогодні ховає свого побратима Ігоря Козачука і наголошує, що кожен на своєму місці має робити все для перемоги.
У проповіді священник наголосив: “Перед вами лежить справжній герой. До полеглих героїв не потрібно відноситися з жалістю. До полеглих героїв потрібно відноситися з великою пошаною, великою гордістю. Хто може взяти зброю, нехай бере зброю і йде стає в лави. Хто не може – нехай молиться. В окопі дуже сильно потрібна рука Господня, потрібен захист. І там воно найбільше відчувається тому, що там відбуваються неймовірні речі”.
Іванна, вдова захисника якого відспівали 29 квітня, теж прийшла вшанувати пам’ять загиблого. Вона сказала: “Кожен з тих, хто стоїть на захисті України – герой. І ті, що загинули, і ті, хто виносили тіла з-під обстрілів, і ті, що продовжують воювати” [2].
Важко пережити втрату матері сина, дружині – чоловіка, а донечкам – батька. Для них біль втрати залишиться на все життя. Мама востаннє торкається свого сина. Доньки не можуть сприйняти смерть свого татуся, який не поведе їх під весільний вінець, не буде радіти народженню внуків, не буде їх няньчити. Згорьована дружина не може зрозуміти чому так сталося. Вона розуміє, що тепер є опорою і підтримкою сім’ї.
Багато хороших спогадів залишив Ігор після себе.
Для мами Галини Яківни це непоправна втрата: “Ігор в сім’ї був старший. У нього були менша сестра Іра і брат Сергій. Він завжди допомагав. Коли бігав по хліб, то завжди приносив всю здачу до копійки. Коли я його посилала, то казала: “швиденько, одна нога тут, а друга там”. Прибігає і каже: “Мамо, а як то я мав сходити, щоб ноги окремо були?”.
Любив їздити на велосипеді, ловити рибу. Школу не пропускав, любив вчитися. Вів активний спосіб життя. Знайшов свою долю Світлану, з якою одружився у 1996 році на трійцю. Бог послав їм три донечки – Оленку, Юлю та Іринку” [4].
Як пригадує його донька Юля Харченко: “Позивний тата був “Калина”. Цього року мав відсвяткувати ювілей, але йому назавжди залишиться 49… Поклав своє життя за волю нашої країни 18 травня 2023 року, загинувши на полі бою внаслідок артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання, в районі населеного пункту Часів Яр Донецької області.
З перших днів повномасштабного вторгнення, зробивши свідомий вибір, приєднався до лав ЗСУ, став на захист нашої держави, як справжній, сміливий чоловік, він знав, що воює за свою країну, за своїх трьох донечок, сімʼю, родину, друзів.
Що я можу сказати про тата? Те, що він був для мене найкращим! Це він привив мені звичку любити село… Ще у шкільні мої часи ми щовихідних старались їздити до бабусі і допомагати. Всі гуртом – всією нашою великою сімейкою. Тато за кермом своєї LADA Kalina (звідси мабуть і позивний), диск із піснями Алли Кудлай, спокійна годинна дорога і ми в бабусі. Вона завжди раділа нашому приїзду – бо ми і допомагали, і відпочивали.
Це він завжди казав не цуратись роботи, бо: “Найкращий відпочинок – це зміна виду діяльності”. Він завжди підтримував мої ідеї підзаробити десь в іншому кінці міста Києва, тільки говорив – “бережи себе”.
Він робив фото з рацією та прицілом, щоб я відзвітувала підписникам в інстаграмі, хоча я знаю як він не любить фоткатись. І ми вже відкрили навіть збір на 2 приціл, але не встигли…
Він ніколи не сварив мене за помилки, завжди говорив, що це – досвід. Підтримував мене і казав: “Мала, в тебе все вийде. Ти пробивна і смілива, я за тебе не переживаю”.
У матері тепер немає сина, в дружини – чоловіка, в трьох дівчат – тата… Це невимовна біль і втрата для мене, моєї сім’ї, родини, друзів, побратимів. Хай там що не говорять, але час ніколи не загоїть цю душевну рану. Впевнена, що це все не дарма, і тато побачить з хмаринок переможну Україну” [3].
Знайома сім’ї Світлана розповіла: “В Ігоря Козачука був позивний “Калина”, а його доньки сплели вінок з калиною, яким прикрасили ритуальний хрест. В Ігоря залишилось троє дітей, цей вінок доньки для нього сплели. А біля його двору сьогодні розцвіла калина” [2].
Як пригадує побратим Михайло: “Полеглому бійцеві було 49 років, служив на посаді головного сержанта стрілецької роти від початку повномасштабного вторгнення. Ми їхали на позицію з Бахмута, влетіли в цей обстріл. Це був міномет 120-й. Секунди до укриття, метр не добіг” [5].
Попрощатися з полеглим прийшла мешканка села Буків Віра Пучик. Ігор служив разом з її сином. Вона пригадує: “У взводі одному з моїм сином був, вони були ще з 25 лютого 2022 року. Чотири дні не виходили на зв’язок і ото так сталося”[5].
По завершенню чину похорону домовину з тілом воїна пронесли Театральним майданом. Військового вшанували Державним Гімном у виконанні оркестру.
Поховали Ігоря Козачука на Алеї почесних поховань на міському кладовищі у селі Гаразджа [5].
Царство небесне і вічна слава Герою, який віддав своє життя за свободу і незалежність України!
Використані джерела:
- Конкурент. 19 травня 2023
- Район. Луцьк. 23 травня 2023
- Спогади доньки Юлії Харченко
- Спогади мами Козачук Галини Яківни
- Суспільне. Новини. 23 травня 2023