Коваль від Бога
До Луцька з передової надійшла сумна звістка – на Запоріжжі обірвалося життя військовослужбовця Олександра Герштанського [2].
Герштанський Олександр Олександрович народився 14 квітня 1964 року. У 1979 році вступив на навчання до ПТУ №6 м. Луцька (нині ВСП “Волинський фаховий коледж НУХТ”). Отримав диплом слюсаря.
Після закінчення навчання пішов служити в армію. До служби познайомився із красивою дівчиною Оленою. Прийшовши у короткострокову відпустку, зробив її пропозицію руки і серця. Вони одружилися. Це було кохання з першого погляду і до останнього подиху Олександра.
Повернувся Сашко додому зі служби, де його чекала кохана дружина і восьмимісячний син Сергій. У молодого подружжя розпочалося щасливе сімейне життя. Згодом народилася у них ще донька Марійка.
Все життя працював ковалем. Був коваль від Бога. У його майстерних руках, здавалося такий холодний метал перетворювався у чудові витвори.
Ковані вироби у старому місті – це його найкращі роботи, які він виконував з великою любов’ю, бо це для найкращого місця на землі.
Здавалося б тільки жити і працювати. Народилися внуки. Але 24 лютого 2022 року змінило життя всіх українців. Молоді хлопці і вже не зовсім молоді чоловіки стали на захист своє Батьківщини.
58-річний лучанин Герштанський Олександр Олександрович був призваний на військову службу по мобілізації до складу військової частини [2].
Був командиром відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення групи матеріального забезпечення. Служив у 65 окремій механізованій бригаді Збройних сил України.
За його добре серце і білу бороду побратими дали позивний “Санта”. Як батько, оберігав молодих хлопців, допомагав їм в усьому. Хоча йому мало бути скоро 60, але не відставав від молоді під час виконання бойових завдань.
Олександр у своїй частині створив бібліотеку і капличку, де проводили службу для воїнів капелани ПЦУ та капелани Греко-католицької церкви України. Церковне начиння для каплички висилали знайомі церковнослужителі. Він був найактивнішим читачем бібліотеки.
У грудні 2023 року Олександр Олександрович приїжджав у відпустку. Із дружиною і дітьми складали плани, як будуть святкувати ювілей. Але замість нього родина влаштувала поминальний обід – 40 днів після смерті.
Поїхав на службу 19 грудня. І вже незадовго його не стало. У населеному пункті Оріхів БП “Ворота” було оголошено тривогу. Спустилися у підвал будинку. Був приліт КАБ. Плита перекриття у будинку обвалилася, двоє воїнів вибралися з-під завалів самостійно, а двоє воїнів, які були в кінці підвалу, загинули під плитою. Тіло Олександра без ознак життя знайшли під завалами 29 грудня.
Молодший сержант Герштанський Олександр Олександрович загинув 27.12.2023 року під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі населеного пункту Оріхів Запорізької області [1].
6 грудня 2023 року отримав відзнаку командира 65 ОМБР “Козацький хрест – За бойові заслуги”.
Велика втрата для родини. Найбільший біль втрати відчула старенька мама. По її згорьованому обличчі течуть сльози. Вона навіки прощається зі своїм сином, дивлячись на портрет на його труні.
“Тяжко відпускати на небеса коханого чоловіка з яким прожила багато років у щасливому шлюбі. Він умів кохати так, як ніхто більше не вміє. Він був сонечком у моєму житті.
Розум не може сприйняти його втрату. Олександр любив Україну і з честю і гідністю виконав свій обов’язок.
Таких людей, як Саша, дуже мало. Він дійсно був зразком чоловіка, бо вмів усе. У нього були золоті руки і золоте серце. Був дуже справедливим, ніколи нікого не образив, а намагався допомогти чим міг.
Для всіх і для кожного мав час і слова підтримки і розради. Найголовнішим у житті для нього була сім’я. Він був турботливим батьком та люблячим дідусем.
А ще він був справжнім патріотом своєї Батьківщини, хотів зробити свій вклад у перемогу, у яку він вірив із самого початку війни.
Ми просили його не йти воювати, вже й роки не ті, але відповідь була така: “Хто ж піде, як не я. Хто буде захищати моїх дітей і внуків. Я не зможу сидіти і чекати, коли прийдуть вороги до мого міста, до моєї хати і будуть хазяйнувати на моєму подвір’ї, у моїй кузні”.
Ми відсилали один одному повідомлення, бажаючи доброго ранку, спокійної ночі. Кожне повідомлення закінчувалося словами “Я тебе кохаю”.
Найважче пояснити внукам, що їхній дідусь більше ніколи не прийде додому, не дасть мудру пораду, не візьме із собою в кузню.
В останні дні чоловік казав, що, може, буде телефонувати рідше, бо поганий зв’язок. Два дні не було дзвінка, я не могла знайти собі місця. Потелефонувала, але ніхто не відповів. Найстрашніше підкрадалося до серця, але не хотілося вірити в погане. Потелефонувавши до побратимів, дізналася, що мого коханого Сашка немає живого.
Ми чекали з молитвою його повернення, але доля розпорядилася по-іншому. Повернувся наш Герой “На щиті”. Немає слів, щоб висловити біль втрати. Нам дуже його не вистачає” – поділилася спогадами дружина Олена [5].
В останню дорогу провели Герштанського Олександра Олександровича 4 січня 2024 року. Відспівали у церкві Святителя Іоанна Золотоуста. Церква не змогла вмістити всіх людей.
Віддати шану Герою прийшло багато людей. Це були родичі, друзі, знайомі, побратими.
Як пригадує побратим: “Брався за будь-яке бойове завдання не гірше, а може і краще молодих воїнів. Сумував за рідними, особливо за онуками [4]”.
Багато хороших слів було сказано про Героя. Колеги пригадують, що був талановитим ковалем. Оздобив церкву святителя Іоанна Золотоуста
Віктор, колишній колега: “Пам’ятаю його гарним спеціалістом, ковалем вищого ґатунку, дуже талановитий. Його робота є на цій церкві. Гарна людина була, веселий, життєрадісний, вусатий. Справжній коваль. Бог забирає найкращих до себе” [4].
Анатолій, колишній колега: “Був дуже хорошою і доброю людиною. В нього завжди був девіз: “Добро породжує добро у минулому майбутньому і в теперішньому. Був дуже хорошою людиною. Завжди відгукувався на допомогу. Завжди допоможе. Такий час. Нехай спочиває з Богом” [4].
Людмила, сестра дружини, кума: “Він був дуже хороша людина. Кожному щось зробив добре. Він був героєм, він герой, і буде героєм”.
Анжеліка, кума: “Ми з ним були куми. Це людина така добра, людина такої душі. Він настільки був трудолюбивим. Таким був сім’янином. У дітях і у внуках не чаяв душі. Був добрий до друзів і до всіх. Ми його дуже любили. Така біда. Чекали його додому і не дочекалися” [4].
Петро Атаманів, настоятель храму Святителя Іоанна Золотоуста: “З самого початку знайомства я Олександра прийняв, як свого брата, як свого друга. Ми дійсно були зв’язані родинними зв’язками. Скільки до нього не звертався, він готовий був віддати своє все. Він дійсно віддав зараз за нас свою душу” [3].
Роман Гевусь, товариш загиблого: “Там, де вони були, загинуло двоє чи четверо. Коваль від Бога. Таких ковалів у Луцьку одиниці. Він міг зробити будь-що” [3].
Петро Янюк, товариш: “Сашеньку ми дуже добре знали, знали по роботі. Я не раз замовляв у нього огорожу. Співчуття, але перемога так просто не дається” [3].
Проводжали загиблого із церкви, де він зробив багато своїми руками.
Поховали Героя з усіма військовими почестями у секторі військових поховань на міському кладовищі у селі Гаразджа.
Вічна пам’ять воїну Олександру. Нехай легкою буде йому земля, за яку він віддав своє найдорожче – життя
Використані джерела:
- Волинські новини. 2 січня 2024 року
- Волинь Post. 2 січня 2024 року.
- Суспільне. Луцьк. https://www.youtube.com/watch?v=UOF37-s_QeE
- ТРК “Аверс” https://www.youtube.com/watch?v=tVtQQPiHx9Q
- Спогади дружини Олени.