Філіпчук Анатолій Святославович народився 13 січня 2002 року у селі Кременець Луцького району Копачівської громади.
З дитинства Толік любив читати, найбільше йому подобалося складати маленькі програми для комп’ютера. Закінчив школу з відзнакою і в 2017 році вступив до Волинського коледжу Національного університету харчових технологій. Закінчив навчання навчання у 2021 році, отримав диплом за спеціальністю “Комп’ютерна інженерія”. Попрацювати за обраним фахом не судилося.
У 2022 році був мобілізований на службу, підписав контракт, хоча рідні були проти. Як пригадує мама Валентина: “Анатолій казав, якщо служити, так по повній”. Він нічого не розповідав рідним, щоб вони не хвилювалися. “Як приїду, то все розповім” – говорив рідним.
Батьки, брат і сестричка чекали дзвінка, який був для них найдорожчим подарунком дня- почути голос Анатолія.
20 травня 2022 року батьки не почули голос сина. Вони захвилювалися. Не було дзвінка від Толі і 21, і 22 травня. Але 22 травня ввечері комісар і сільський голова повідомили, що не стало їхньої опори, гордості і просто сина. Йому було всього 20 років. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута.
Повернувся додому 23 травня не сам, як обіцяв, а на Щиті. Загиблого зустріли навколішках у Копачівці та Кременці.
Останнє прощання із загиблим Героєм відбулося 24 травня в рідній домівці, в селі Кременець. [1]
Зранку кременчани, хто поодинці, хто купками – сходилися до обійстя Філіпчуків, щоб провести в останню дорогу захисника, підтримати в невтішному горі батьків Святослава та Валентину, брата, сестру, родину. [2]
Похоронили Анатолія на місцевому кладовищі. Не встиг створити сім’ю. Весільний коровай розділили на кладовищі.
Для рідних залишилась одна дорога до сина – дорога на кладовище. Там вони обнімають і цілують холодний хрест, який став для них єдиним прообразом сина.
Згідно Указу президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Анатолiя Фiлiпчука, нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). [3]. Нагороду отримали рідні. Велика подяка батькам за виховання сина Героя.
Він пішов до іншого дому – на небо і ніколи вже не повернеться до рідних. Вічна пам’ять і шана Герою в наших серцях!
Використані джерела:
- Волинь. Post. 23 травня 2022.
- Районна газета “Наш край”. 24 травня 2022.
- УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №460/2022 Про відзначення державними нагородами України.
- Спогади мами Валентини.