Він ще так багато не встиг зробити у житті
Обірвалося життя нашого випускника, попереду якого було ще стільки доріг, мрій, планів і надій. Війна не дала їм здійснитися.
Дуда Юрій Володимирович народився 8 січня 1999 року у м. Луцьку. Отримавши атестат про повну загальну середню освіту у 2022 році вступив на навчання до Волинського фахового коледжу Національного університету харчових технологій. У 2023 році отримав диплом кваліфікованого робітника за професією електромеханік з ремонту і обслуговування лічильно-обчислювальних машин.
Класний керівник Сергій Володимирович пригадує: “Коли я вперше побачив Юрія — це був впевнений у собі молодий юнак, який знав чого хоче у житті. Справедливість була в нього на першому місці. Він був щирою людиною і міг знайти спільну мову з усіма. Завжди був на позитиві. Його душа була чистим промінчиком світла, що осяювала все навколо себе. Юрій після занять не йшов додому, йшов працювати, щоб мати свої гроші і допомагати родині.
Його втрата для мене є болючою. Я не можу змиритися, що гинуть сьогодні кращі з кращих” [2].
Новина про втрату лучанина Дуди Юрія Володимировича надійшла у Луцьку громаду. Він був призваний на військову службу до складу військової частини на посаду старшого стрільця-вогнеметника 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 11 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону.
Приєднався до військової служби Юрій по мобілізації. Спершу був на навчаннях, а потім почав боронити східні рубежі.
Солдат Дуда Юрій Володимирович загинув 20.10.2025 року під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі населеного пункту Сухецьке Донецької області [1].
Його життєва дорога обірвалася у 26 років. Його життя мов яскравий спалах зірки: короткий у часі, проте назавжди закарбований у серцях их, хто мав честь знати Героя.
31 жовтня Лучани, стоячи на колінах, зустрічали молодого воїна. Відспівування відбулося у Свято-Троїцькому кафедральному соборі. Прийшли віддати останню шану родина, знайомі, друзі, побратими і ті, хто навіть його і не знав.
Багато хороших спогадів залишилося про Юрія. Він працював у сфері ремонту машин.
Валентина, бабуся загиблого: “Він займався машинами. Ремонтував. Своє щось мав.”
Олександр, товариш: “Дуже ввічливий хлопець був. Старанний. Завжди добивався справедливості”.
Ірина, знайома: “ Немає просто слів. Молодь гине. Важко, важко. Батькові саме найбільше важко, бо він виховував сам хлопців. Менший був Юра, а старший – Міша”.
Людмила, родичка : “Хороший, добрий. Вся сім’я хороша” [3].
Ігор, колега батька: “Ми мусимо це робити. Якщо герої віддають своє життя — найцінніше. То як ми маємо поводитися. Ніяк інакше”
Людмила, колега бабуся: “Бабуся завжди говорила, що він був такий добрий, хороший. Допомагав її”.
Оля, колега бабусі: “Я працювала з його бабцею. Він одноліток мого внука. І ми прийшли провести його в останню дорогу”.
Ірина, тітка: “Дитина росла на моїх очах, на моїх руках. Він був досить добрий, світлий, щирий. Його дитинство проходило таким чином, що він абсолютно, що він абсолютно до кожного міг підійти щось сказати, подякувати, запитати, приклонитися. Тобто та дитина, яка займала дуже хорошу таку активну позицію”.
Лілія, хрещена мати старшого брата Юрія, яка часто бачилася з хлопцями, коли вони були ще ма “Кума прийшла”. Старший казав: “То не твоя кума, то моя кума”. Він каже: “Правда, ти моя кума, кажу: “І твоя також”.
Михайло, старший брат Юрія: “Він був усім і другом. Він заміняв і друга. Він був просто неперевершеним братом для мене. Брат Юрій мав золоті руки, тож не було такого, чого він не міг полагодити. Все міг, все міг. У нього про одне словом у нього золоті були руки. На рахунок машин це навіть не обговорюється.
В очах видно було переживання. Але я не очікував такого. У нього в очах навпаки був якийсь вогонь. Так, страх був, але він цей страх просто переступав. Юра завжди казав, що тільки брат за брата. Але його не стало. Переживали, виручали, допомагали в різних в різних життєвих ситуаціях один одному. Просто ніхто б так би не поміг, як він”.
Тетяна, знайома Юрія: “Дуже сумно і страшно, що такі молоді хлопці так поклали свої голови за те, щоб ми могли ходити, дихати, жити. Але, на жаль, перспектива була гарною. Вагітна дружина. Потрібно було жити такій людині. Віддамо останню шану. Слава Героям” [4].
Юрій буде жити у серцях своєї великої родини: бабусі, дідуся, батьків, брата, дружини, синочка.
Він залишив після себе сина, який буде пишатися своїм татом. Тільки ненароджена дитинка ніколи не побачить свого тата. Він буде дивитися і світити зіркою на неї з небес та усміхатися із портрета.
Останній спочинок Герой знайшов у секторі військових поховань на міському кладовищі у селі Гаразджа. Похоронили воїна із всіма військовими почестями під звуки державного Гімну.
Подвиг Героя буде вічно жити у пам’яті прийдешніх поколінь. Ми повинні пам’ятати, що свобода має високу ціну, за яку платять найкращі сини України.
Будь Ангелом-охоронцем для своєї родини і України. Вічна пам’ять Герою.
Використанні джерела:
- Інтернет-видання ВолиньPost 28 жовтня 2025 року.
- Спогади класного керівника Сергія Володимировича
- Суспільне Луцьк 31 жовтня 2025 року
- ТРК Аверс https://www.youtube.com/watch?v=HbtttLkzioQ
- Світлина. Суспільне Луцьк 31 жовтня 2025 року