Герої не вмирають, вони гинуть у запеклих боях.
Бессонов Володимир Олегович народився 22 квітня 1986 року в місті Луцьку. У перший клас пішов у 1992 році. Навчався у загальноосвітній школі №20. Отримавши у 2003 році атестат про повну загальну середню освіту, втупив на навчання до Волинського технікуму Національного університету харчових технологій (нині ВСП “Волинський фаховий коледж НУХТ”). У 2004 році отримав диплом за спеціальністю “Електромеханік з обслуговування та ремонту лічильно-обчислювальних машин”.
Як пригадує класний керівник Тамара Григорівна: “Запам’ятався Володя мені високим, спортивної статури хлопцем.
Можливо він був бешкетливий у свої юні роки, але зі справедливим серцем. За час навчання було різне, але це лише становило Володимира як людину з великим серцем.
Він був життєрадісним, веселим, готовим прийти на допомогу тим, хто потребував її, навіть інколи всупереч своїм інтересам” [7].
Немає слів описати біль родини та втрату найдорожчого у житті. Володимир був у мами єдиним сином, а у бабусі – єдиним внуком. Ятрить душу невимовний біль втрати та самотності. Чому? Німе питання, яке залишиться без відповіді. В родині оселився смуток і жалоба, зникли посмішки і радість, їх світ став чорним вмить.
Мама Тетяна Євгенівна згадує про свого сина з пекучим болем на серці. Непрошені сльози котяться з очей. Скільки вже виплакано їх, напевно могло б бути вже озеро.
“Так страшно і так боляче, дивитись, як в труні лежить твоя дитина. Так, він Герой, мужній та вправний воїн, справжній чоловік.
Пригадую його маленьким з кучерявим волоссям і допитливими очима. Йому подобався спорт. Ходив у секцію боксу. Мав нагороди, серед яких грамоти, дипломи, кубки. Ми раділи його успіхам.
Отримавши диплом, не влаштувався на роботу за спеціальностістю, а пішов працювати маляром по металу.
Восени 2004 року пішов до лав Української армії. Курс молодого бійця проходив у місті Десна Чернігівської області. Ми з бабусею їздили на присягу. Військова служба йому подобалася.
Після присяги був направлений для проходження військової служби у Кривий ріг у танкову частину.
Відслуживши строкову службу, повернувся додому. Працював на приладобудівному заводі.
З 2014 року брав участь в АТО/ООС. Він не міг бути осторонь тих подій. Перебуваючи у зоні активних бойових дій, він ніколи не скаржився, що йому важко. Навпаки, намагався всіх підтримувати, переконуючи, що все буде добре. Побратими пригадують, що такі люди зустрічаються вкрай рідко.
Пригадую, як ми чекали Володю у відпустку. Сказав, що приїде, а його немає день, другий. Бабуся поїхала на ринок і там побачила, що йде Вова з побратими. За спиною наплічник, замучений. Побачив бабусю, обійняв і сказав: “Буду сьогодні ввечері дома. У мого побратима проблеми, і я повинен йому допомогти”.
Весь час Володя проживав у місті Луцьк на проспекті Дружби народів. Зараз ця вулиця перейменована на вулицю ім. Газюка.
Познайомившись із майбутньою дружиною Анастасією вони переїжджають жити у село Великий Омеляник. Саме там створили сімейне гніздечко. У 2022 році вони розписалися. Мріяли народити сина, донечка вже була, купити автомобіль і жити щасливою сім’єю. Але не судилося.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення син зразу пішов у військкомат. Служив у 100-ій окремій механізованій бригаді ЗС старшим солдатом. Був кулеметником. Згодом його прикомандирували до 3-ї окремої штурмової бригади на посаду старшого стрільця-оператора. Позивний “Бєс”.
Перед відправленням у Донецьку область приїжджав у відпуску. Тоді вони повінчалися.
Після відпустки його відправили на Донеччину. 22 квітня відсвяткував свій 38 день народження, а вже через чотири дні загинув. І знову пішов першим у бій, прикриваючи собою своїх побратимів.
Кожен день передивлююся світлини і відео, на яких Володя живий, веселий, усміхнений і здавалося ніщо не віщувало біди, тільки материнське серце поколювало від болю, відчуваючи щось недобре. Страшна звістка прийшла 26 квітня. Для нашої родини – це найстрашніший день” [8].
Мешканець села Великий Омеляник Бессонов Володимир Олегович (22.04.1986 року народження) був призваний на військову службу до складу військової частини на посаду старшого стрільця-оператора.
Старший солдат загинув 26 квітня під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі населеного пункту Керамік Покровського району Донецької області [1].
Гіркий смуток молодої дружини Анастасії, яка мріяла про щасливу сім’ю: “Щастя мати такого чоловіка, як Вова, але занадто мало часу нам випало бути разом, хоча поруч з такою світлою людиною і вічності мало” [6].
За сумлінне виконання службових обов’язків, за відданість Батьківщині, за старанність під час виконання бойових завдань з відсічі та стримування збройної агресії ворога неодноразово отримував подяки та відзнаки командування. Був нагороджений:
- почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних сил України “За взірцевість у військовій службі” ІІІ ступеня [2].
- Всеукраїнське об’єднання “Країна” №168. Нагороджений медаллю за участь у боях “Бахмутський рубіж” [3].
- відзнакою командира оперативно-тактичного угрупування “Лиман” [4].
- Почесна відзнака “За оборону міста Бахмута” № 0021 [5].
Під скорботну мелодію із святою молитвою поховали Героя на кладовищі у селі Великий Омеляник Луцької громади.
Дуже важко відпускати на небо близьких серцю людей. Дуже важко змиритися з втратою найдорожчих, а ще важче навчитися жити без них. Скільки не встиг зробити.
Вічна пам’ять воїну Володимиру. Нехай неважкою буде тобі земля, за яку ти віддав своє життя. Будь Ангелом- охоронцем для своїх рідних і України.
На фасаді будинку, де проживав Герой, встановлено меморіальну дошку. У коледжі портрет знаходиться на пам’ятній дошці випускників коледжу “Вічна пам’ять випускникам”.
Використані джерела:
- Волинські новини. 28 квітня 2024 року. https://www.volynnews.com/news/all/bezposhchadna-viyna-znovu-nese-hore-zahynuly-heroyi-z-lutskoyi-hromady-yuriy-siliuk-ta-volodymyr-bessonov/
- Наказ начальника генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України №437 від 13.09. 2018 року.
- Наказ №18 від 04.10.2018 року. Всеукраїнське об’єднання “Країна”.
- Наказ №145 ві 25.10.2023 року. Оперативно-тактичного угрупування “Лиман”
- Наказ №75 від 29 лютого 2024 року.
- Спогади дружини Анастасії.
- Спогади класного керівника Тамари Григорівни.
- Спогади мами Тетяни Євгенівни.
- Фото з домашнього архіву.