Несправедливо рано забрали тебе небеса
Алексюк Іван Георгійович народився 9 жовтня 1992 року. Отримавши у 2007 році свідоцтво про базову загальну середню освіту вступив на навчання до Волинського технікуму Національного університету харчових технологій (нині ВСП “Волинський фаховий коледж НУХТ”). Закінчив навчання у 2010 році, отримавши диплом слюсаря – електрика з ремонту електроустаткування.
Класний керівник Анатолій Ананійович пригадує: “Іван був простим довірливим юнаком, який не був серед відмінників, однак і проблем нікому не створював. Він був надзвичайно світлою та щирою людиною. Врівноважений, з власною думкою, яку завжди міг відстояти. Комунікабельний, веселий, умів знайти спільну мову з ровесниками і з дорослими. Його поважали у групі і прислухалися до його думки мав багато друзів” [4].
У 2010-2011 Іван Алексюк був призваний на строкову службу в ЗСУ, яку проходив в Одесі, у внутрішніх військах. Після звільнення з лав ЗСУ в запас працював за кордоном. Згодом вступив до патрульної поліції України. Під час служби був нагороджений Грамотою за відвагу. Проявив себе дисциплінованим і відповідальним працівником патрульної поліції.
Був одружений, має доньку.
Одразу ж з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну став на захист держави, вступивши до сил територіальної оборони. Після прийняття присяги перший бойовий виїзд був на звільнення Київщини. Командування військовим підрозділом, де служив Іван, одразу ж розгледіло його організаторські здібності та уміння знаходити “прості” рішення у складних ситуаціях. Тобто було зрозуміло, що цей молодий чоловік – справжній воїн.
Згодом Івана Алексюка переведено у роту зв’язку, де очолив щойно створений спільно з однодумцями підрозділ “Чорний ворон”, який вів боротьбу з ворогом ударними безпілотними авіаційними комплексами. Очолюючи цю бойову одиницю, був дуже відважним та далекоглядним командиром, дбайливим у ставленні до своїх підлеглих.
Загинув 15 травня 2024 року поблизу населеного пункту Воздвиженка Покровського району Донецької області [2].
18 травня ківерчани, схиливши голови та вклякнувши на колінах, знову зустрічали скорботний кортеж – “на щиті” назавжди додому повернувся воїн-захисник Алексюк Іван Георгійович.
Траурний кортеж з тілом Героя прослідував вулицями міста, де прощалися з воїном ківерчани, схиливши голови та вклякнувши на колінах. Віддати шану воїну-захиснику зібралося й усе рідне село Сокиричі.
Прощалися з воїном рідні, друзі. Вшанували пам’ять воїна-захисника очільники громади. Вдячні земляки, схиливши голови у скорботі, щирою молитвою просили Господа про спокій душі Героя, який віддав життя за волю та незалежність України.
Траурна процесія прослідувала вулицями села від рідного дому до храму Святих апостолів Петра і Павла, де чин поховання звершив протоієрей Сергій Ковальчук. Місцем Вічного спочинку для воїна-захисника – Алексюка Івана Георгійовича – стала Алея Слави на цвинтарі міста Ківерці. Воїни почесної варти тричі відсалютували Герою, шануючи його ратний подвиг [1].
Він був героєм на землі, став Янголом на небі. Кожен, хто віддав своє життя за вільне майбутнє України, має бути в нашій пам‘яті та історії навіки.
Використанні джерела:
- Спогади класного керівника Анатолія Ананійовича
- Волинські новини. 19 травня 2024 року
- Ківерцівська громада. Меморіал героїв. https://kivrada.gov.ua/
- Світлина. Ківерцівська громада. Меморіал героїв. https://kivrada.gov.ua/