Шульга Максим Костянтинович народився 23 березня 1991 року в м. Луцьк. З 2006 по 2009 роки навчався Волинському технікумі Національного університету харчових технологій (нині ВСП “Волинський фаховий коледж НУХТ”[3].
У технікумі здобув професію “Радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури”. Як пригадують викладачі коледжу: “Максим був був дуже здібним учнем. Йому легко вдавалося навчання. Після закінчення уроків йшов працювати, щоб допомогти мамі, яка виховувала ще меншого його брата. У групі був лідером. Вмів повести за собою хлопців. Вони завжди дослухалися до його думки”.
Всі, з ким довелося розмовляти про Максима Шульгу, в один голос кажуть: він був надзвичайно веселим, життєрадісним, з його уст не сходила посмішка. Хоча дуже рано на ще такі не зміцнілі його хлопчачі плечі впали не дитячі турботи.
– Коли Максиму було сім років, народився менший – Костя. Чоловік від проблем тоді втік, – з болем пригадує Тетяна Шульга. – Я змушена була працювати з ранку до вечора на ринку. Коли Костя був зовсім малюсіньким, то з ним мама сиділа, а як підріс, то всі турботи лягли на плечі Максима. Він його в садочок відводив і забирав, годував, наглядав… Може, і хотілося більше гуляти з друзями, але він знав, що мені більше немає кому допомогти… Він із шістнадцяти років уже на роботу ходив, щоб у мене грошей не брати…
Це тільки уявити: двоє хлопчиськів у місті були віддані самі собі. І який треба мати внутрішній стержень, щоб не стати, як кажуть, на криву доріжку, не зламатися! Максим був звичайним хлопчаком, не дуже хотів учитися, любив лазити по навколишніх будовах, але так, щоб мама не знала, – завжди оберігав її від зайвих хвилювань. Меншому, Кості, він став і братом, і другом, і батьком. Про ті дні Костя згадує як про найщасливіші.
– Великою радістю було для нас гостювати в баби Люсі в Локачах. Вилазили на стару черешню й уявляли, що це космічний корабель, який мчить нас далеко за хмари…
Саме любов до неба привела Максима Шульгу в армію. Як пригадує його друг Іван, Макс завжди мріяв стрибнути з парашутом. Тому, коли постало питання служби, не роздумуючи пішов у десантну бригаду до Львова. А через рік підписав перший контракт.
– У юності вони всі хочуть попробувати у житті все. Максим був таким самим, – з любов’ю згадує сина мама. – Коли сказав, що хоче лишитися в армії, я не була проти. Уявляєте, він дзвонив мені з неба: летить з парашутом і кричить у трубку: “Мамо, ти би знала, яка це краса!”[2].
З 2010 року проходив військову службу за контрактом у 80-ій окремій аеромобільній ордена Червоної Зірки бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0284, місто Львів).
У 2011 році брав участь в міжнародних військових навчаннях у Німеччині з військовим НАТО[4].
У кінці 2013 року Максим підписує другий контракт, хоча на той час багато друзів його відмовляло. Але він вірив у майбутнє української армії, хотів далі вчитися військовому ремеслу, здобувати вищу освіту [2].
За час проходження служби із посади курсанта дійшов до головного сержанта – командира відділення.
У березні 2014 року заступник командира взводу-командир відділення, сержант Шульга Максим у складі 1-ої батальйонної тактичної групи виїхав у зону АТО [3].
Вони стояли на блокпостах, жили у палатках. Рано навесні було дуже холодно – і Максим захворів. Уже в Харкові, у лікарні, йому запропонували повернутися в частину, готувати резерв. Та головний сержант Шульга навідріз відмовився: він залишився на Сході, зі своїми хлопцями. Побував зі своєю бригадою у найгарячіших точках: у Слов’янську, Григорівці, Георгіївці, в Луганському аеропорту. Їм протистояли добре озброєні російські війська. Мамі про це Максим – ні слова. Він мужньо, як справжній чоловік, переніс увесь тягар війни. Найважче на ній було терпіти не голод і спрагу. Найважче було втрачати друзів. У Львові в кімнаті їх жило четверо, двох Максим похоронив того літа…[2].
Пройшов навчання на полігоні біля села Гончарівськ, після чого брав участь у зоні проведення бойових дій. Певний час перебував у місті Луганську, селі Райгородка, виконував завдання біля міст Слов’янськ та Червоний Лиман. Приймав участь у звільненні міст Слов’янська та Миколаївки. В подальшому був у розвідувальному дозорі під час прориву до Луганського аеропорту. Виконував завдання щодо охорони Луганського аеропорту, після чого брав участь у звільненні населених пунктів Георгіївка, Лутугине, Круглик, Червона Поляна, Лісне та Новосвітлівка, де був тяжко поранений в результаті танкового обстрілу [3].
Підрозділ, у якому служив Максим Шульга, на початку серпня отримав завдання вибити ворога з Новосвітлівки. Це було надзвичайно важливо, адже селищем проходила траса, через яку бойовики постійно отримували підкріплення з боку Росії. 14 серпня завдання було виконане. Та почалося справжнє пекло: українських військових стали обстрілювати з “Ураганів” і танків. Сили виявилися нерівні. І саме у ці дні була черга Максима іти на ротацію. Він зібрав рюкзак, постояв перед ним, а потім усміхнувся і сказав: “Нікуди я, хлопці, не піду, залишуся з вами”. Як розповів старшина роти 80-ї бригади Сергій Сухомлін, 26 серпня вони стояли на крайньому опорному пункті селища, далі була дорога на Луганськ.
– Коли били по наших позиціях, солдат Олег Король хотів вибігти, а Максим упав на нього, практично закрив собою, – пригадує той страшний момент Сергій Сухомлін. – Усі осколки йому і дісталися. Біля церкви ми хлопців перев’язали і повантажили на БТР. Допомогу могли надати у Луганському аеропорту. Але по БТРу почали стріляти танки. Водію вдалося викрунути з дороги у ліс. Але там машина заглухла і зупинилася. Через обстріли чекали наших майже сім годин. Коли приїхали, то Максима вже з нами не було…
– Того дня, десь о 12-й годині, Максим ще відео знімав, – утирає сльози Тетяна Григорівна. – Розказував щось смішне про хлопців, жартував. Останні його слова: “Скоро будемо вдома”…[2]
30 серпня 2014 року похований на Алеї Почесних поховань Луцького міського кладовища в селі Гаразджа Луцького району Волинської області [4].
Указом Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015 “За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно) [6].
Нагороджений нагрудним знаком “За оборону Луганського аеропорту” (посмертно) [1].
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України, а також вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин міста Луцька” (рішення Луцької міської ради від 25 липня 2018 року № 44/1) [3].
Указом №32 від 3 жовтня 202 року нагороджений недержавним орденом “Народний Герой України”. Нагороду замість загиблого Максима Шульги отримала його мама. Максим загинув у 23 роки. “Я розумію всіх мам, наші діти всі герої, які віддали життя за цю незалежність і хочеться, щоб надалі цінували. Розуміли, якою ціною молодих життів ми маємо кожну хвилину миру”, – каже Тетяна Шульга [5].
20 листопада 2015 року в місті Луцьк на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №25 (вулиця Федорова, 7), де навчався Максим Шульга, йому було відкрито меморіальну дошку.
20 грудня 2015 року у Луцьку на будинку, в якому проживав Максим, встановлено меморіальну дошку на його честь [4].
21 травня 2021 року на фасаді Волинського фахового коледжу Національного університету харчових технологій встановлено меморіальну дошку пам’яті загиблому випускнику Шульзі Максиму Костянтиновичу.
Десантники не помирають, вони йдуть на небо. Легких хмаринок, Максиме.
Використанні джерела:
- Вікіпедія. Категорія: Нагороджені знаком “За оборону Луганського аеропорту”.
- Вісник. 28 серпня 2017 рік.
- Луцька міська рада. Офіційний сайт. 25 липня 2018 р.
- Народний герой України. Місія. Запит Шульга Максим Костянтинович
- Суспільне. Новини 3 жовтня 2020.
- УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №282/2015 Про відзначення державними нагородами України.