Махновець Віталій Іванович народився 7 квітня 1981 року в місті Луцьк. Закінчив 9 класів і вступив 1996 році на навчання у Професійно-технічне училище №6 міста Луцьк (нині – ВСП “Волинський фаховий коледж Національного університету харчових технологій”), яке закінчив з відзнакою у 1999 році отримавши диплом кваліфікованого робітника за професією “Радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури” [3]
“Він любив технічні гуртки, особливо з конструювання-моделювання, за що здобував перші місця в районі та області. Вибрана професія була не випадковою” – згадує мама Марія Юріївна.
Екзамени склав достроково, щоб йти служити в армію. Диплом отримала за сина мама.
З червня 1999 по жовтень 2000 року проходив строкову військову службу у складі Збройних Сил України. Служив за спеціальністю.
З грудня 2000 по жовтень 2009 року працював на підприємстві ТзОВ “НЕП” електромонтажником.
З жовтня 2009 року працював електромонтажником на ПАТ “Луцьксантехмонтаж № 536”. [4]
Сьомого квітня у Віталія Махновця був день народження. Йому виповнилося 33 роки. А 8-го отримав повідомлення: “Вам необхідно з’явитися у військкомат…”… [1]
Був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив в 51-ій окремій гвардійській Перекопсько-Харківській Празько-Волинській ордена Леніна двічі ордена Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2331, місто Володимир-Волинський Волинської області), солдат, гранатометник 3-го механізованого батальйону .
З весни 2014 року брав участь в Антитерористичній операції на сході України.[3]
Як пригадує сестра Ольга: “Коли відслужив два тижні, його відпустили на день додому. Роззувся, а на ногах криваві рани. Виявляється, дали малі “берці”. Він відчував, що не повернеться. Коли проводжали до військкомату, ліг на диван. Я кажу, Віталік, треба йти, а він наче не чує. А коли піднявся, то наша кицька вчепилася за нього і не хотіла відпускати, ледве відірвали”.
На столі біля комп’ютера, за яким любив просиджувати, його фото, іконка і свічка. Сестра плаче, а разом із нею і свічка. Захрипла від крику Оля розповідає і розповідає про брата. Хочеться виговоритися, щоб скинути тягар із душі. Каже, що Віталік змалку був її захисником і маминим помічником. У школі вчився добре, вчителі радили йти у дев’ятий клас, а він пішов в училище. Хотів швидше вивчитись, щоб заробляти гроші для сім’ї. Шкодував маму. Бачив, як нелегко їй виховувати їх із сестрою. Він був серйозним і розважливим. Любив читати. Коли мав цікаву книжку, то хлопці не могли докликатися грати у футбол. Ще одне його хобі ― музика. Слухав її і в кухні, і у ванні. Він планував створити сім’ю. Вже й обручки купив. Вінчання мало бути у червні. Мріяв меблі нові купити у свою кімнату. Хотів привести туди наречену Наталю. Не судилося.
Останній раз брат зателефонував у четвер близько обіду своїй дівчині, – розповідає Ольга. – Сказав: “Зачекай трохи, тут якісь два джипи приїхали”. Потім передзвонив. Розказав, що з 3-ї ночі до 8-ї ранку заступає на чергування на блокпосту. Після цього його телефон не відповідав.
Наталка, наречена, дізнавшись про напад на волинських мотострільців, убитих і поранених, зайшла в інтернет, намагаючись знайти хоч якусь інформацію про жертви. Натрапила на списки поранених. Серед них був і Віталій. Правда, рік народження не його. Мама із сестрою взялися телефонувати до військкомату, аби уточнити інформацію. Але там знали не більше від них. Тож сказали лише: “Радійте, що живий”. Згодом рідні таки дізналися: Віталій у лікарні в Донецьку. Попросили знайомих, аби поцікавилися, в якому він стані. Ті передзвонили: “Віталій помер”. Ольга не хотіла вірити. Зателефонувала до хірурга і почула: “Врятувати не вдалося”.[1]
Загинув 22 травня 2014 року солдат Махновець загинув під час збройного нападу російсько-терористичним угрупованням на блокпост українських військових в районі станції Велико-Анадоль поблизу селища міського типу Ольгинка Волноваського району Донецької області.
27 травня 2014 року похований на Алеї почесних поховань міського кладовища в селі Гаразджа Луцького району Волинської області.
20 листопада 2015 року в місті Луцьк на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №17 (вулиця Щусєва, 7), де навчався Віталій Махновець, йому встановлено меморіальну дошку. 17 грудня 2015 року в місті Луцьк на будинку (вулиця Сагайдачного, 20), в якому мешкав Віталій Махновець, йому встановлено меморіальну дошку.[3]
21 травня 2021 року на фасаді Волинського фахового коледжу Національного університету харчових технологій встановлено меморіальну дошку пам’яті загиблому випускнику Махновцю Віталію.
Указом Президента України від 4 червня 2015 року № 311/2015 «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” нагороджений медаллю “Захиснику Вітчизни” (посмертно).
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України, а також вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин міста Луцька” (рішення Луцької міської ради від 25 липня 2018 року № 44/1). [4]
“За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу”, нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр “За мужність та відвагу” (посмертно).[2]
Без Віталія лишились мама Марія Юріївна, сестра Ольга та наречена.
Використанні джерела:
1.Волинські новини/Людина і суспільство. 27.05.2014.
2.Книга пам’яті.
3.Український меморіал
4. Луцька міська рада. Офіційний сайт. Рішення Луцької міської ради від 25 липня 2018 року № 44/1.