Психодіагностичний інструментарій
Діагностика займає в роботі практичного психолога досить значну частку. Вона потрібна для того щоб краще пізнати особистість студента та учня, щоб познайомитись і головне – щоб прояснити для себе та батьків з чим власне є сенс працювати. Крім того, інколи діагностика потрібна і для того, щоб побачити динаміку змін та перевірити правильність методів якими працює психолог на консультаціях.
Результатом діагностики зазвичай є психологічна характеристика конкретної дитини, це такий собі психологічний портрет особистості.
Діагностику можна проводити як в групі так і індивідуально.
Головною метою є загальне дослідження особистості, на основі якого психолог висуває гіпотезу про деякі її особливості, ні в якому разі не роблячи однозначних висновків про дитину.
Діагностичний інструментарій
1. Внутрішньоособистісна діагностика. Сюди відносять всі тести, які допомагають познайомитись і вивчити внутрішній світ дитини.
- Будинок, дерево, людина
- Неіснуюча тварина
- Малюнок людини
- Тест Люшера
- Колірний тест відносин
- Тест руки Вагнера
- Вулкан – діагностика агресивності
- Сходинки. Діагностика самооцінки
- Людина під дощем
- Проективна методика “Дерево”
- Діагностично-терапевтична вправа «Стіна»
2. Методики для визначення рівня розвитку психічних процесів
- Пам’ять
піктограми Лурії - Мислення
матриці Равена, Тест Векслера, кубики Кооса - Увага
Тест Тулуз-П’єрона
Коректурна проба Б. Бурдона
Простав позначки – методика для вивчення концентрації та стійкості уваги. Модифікація методу П’єрона-Рузера. - Уява і творчі здібності
Малюнковий тест Вартегга
Незвичне використання (Аверіна І.С.)
Тест творчого мислення П. Торренса. - Тест “Кола”
- Сприймання
Чого не вистачає на цих малюнках? (Нємов Р.С.)
3. Міжособистісна діагностика
- Малюнок сім’ї
- Кінетичний малюнок сім’ї
- Сім’я тварин
- Три дерева
- Методика Рене Жиля
- Галявина. Чи комфортно дитині в колективі
- Техніка незакінчених речень, яка допоможе в діагностиці та терапії дитячо-батьківських відносин
Мотиви, причини і умови, що спричинюють виникнення та розвиток девіантної поведінки підлітків
Асоціальна поведінка розглядається як результат соціопатогенеза, що виникає внаслідок різних впливів на особистість:
Негативні чинники, що зумовлюють девіантну поведінку дітей:
- неблагополуччя в сім’ї (неповна сім’я, батьки – п’яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальне неблагополуччя);
- низька педагогічна культура сім’ї (батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, але матеріальний достаток проявляється у створенні для дітей “парникових” умов, що призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю);
- недостатній рівень виховної роботи у загальноосвітніх закладах (проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти, що породжує негативізм, опір, намагання “втекти” від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів; ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо);
Негативні соціальні впливи, що грають десоціалізаційну роль у виникненні девіантної поведінки підлітків:
- прямі десоціалізаційні впливи чиняться з боку найближчого оточення, яке безпосередньо демонструє зразки асоціальної поведінки, антисуспільних орієнтацій і переконань, коли діють антисуспільні норми і цінності, групові приписи, зовнішні поведінкові регулятори, що спрямовані на формування особистості асоціального типу;
- непрямі десоціалізаційні впливи середовища полягають у відсутності необхідних умов для “запуску” провідних механізмів і засобів соціалізації, за допомогою яких здійснюється “трансформація” системи зовнішньої регуляції у внутрішню.
Кримінальний фактор виникнення девіантної поведінки:
- група підлітків, що сформована поза соціально-значущої діяльності, в умовах марного згаяння часу та ризикованих хуліганських занять. У таку групу, яка виявляється “каталізатором” злочинної поведінки неповнолітніх, підліток потрапляє в разі неможливості добитися успіху, відсутності позитивної діяльності, в якій підліток може реалізувати себе;
- в разі психологічного дискомфорту, що виникає як результат престижного невдоволення, відчуження від колективу, як це буває з “важкими” учнями внаслідок їх слабкої успішності, конфліктів з вчителями та однокласниками, що призводить до зниження референтної значущості підлітка та пошуків ним іншого кола спілкування.
Психобіологічні передумови асоціальної поведінки дітей:
а) кризові явища, що характеризують психофізіологічний розвиток у підлітковому віці кризові явища в організмі, психіці та взаємовідносинах підлітка);
б) нервово-психічні захворювання, акцентуації характеру
– психічні аномалії: олігофренія, психози, психопатії, неврози, психофізичний нфантилізм, ознаки органічного ураження головного мозку;
– частіше за інші зустрічаються акцентуації за гіпертимним та нестійким типом;
в) відставання в розумовому розвитку
– за особливо несприятливих умов внаслідок своєї підвищеної навіюваності підлітки можуть легко підпасти під вплив дорослих, досвідчених злочинців;
г) різні фізичні вади, дефекти мови, зовнішня непривабливість, вади конституційно-соматичного характеру;
д) ненормальні біологічні потреби
– юнацька гіперсексуальність, несублімована в соціально-активні форми діяльності, що закріпилася на рівні поганих звичок;
– потреба в алкоголі, палінні, наркотиках.
Фактори, що провокують жорстокість:
– внутрішньо-особистісна агресивність учнів, що виявляється внаслідок індивідуальних особливостей;
– попередній досвід життєдіяльності школярів, що містить в собі прояви власної агресивності і спостереження аналогічних проявів у близькому оточенні – в родині, у референтній групі одноліток, у закладах освіти, в яких навчався раніше;
– недостатній рівень розвитку комунікативних навичок, відсутність прикладів і досвіду ненасильницьких відносин і знань про свої права;
– традиції шкільного середовища, що провокують і стимулюють жорстокість.
До таких традицій відносять:
а) загальний психоемоційний фон закладу освіти, що характеризується високим рівнем тривожності і психічним напруженням суб’єктів взаємодії у сукупності з невмінням контролювати власні емоції і регулювати психічний стан;
б) “політичну” систему закладу освіти, що містить взаємовідносини у педагогічному колективі, авторитарно-директивний стиль керування, відсутність обґрунтованої системи педагогічних і професійних вимог;
в) особливості ставлення педагогів до школярів, що побудовано на необгрунтованих вимогах з боку дорослих і повній відсутності прав дітей;
г) систему взаємовідносин всередині класного колективу (як у “примітивній” групі);
д) наявність загальновизнаних соціальних ролей, що містять ролі “хазяїна” і “жертви”;
е) традиції деструктивного соціуму, що пропагують засоби масової інформації.