Моліться люди України
За тих, хто на передовій.
Моліться за чужого сина,
Щоб вас колись потішив свій.
Ці хлопці – нам не є чужими,
Бо нашу волю бережуть.
Вони не знають, чи живими
До матерів своїх прийдуть.
Ілля народився 3 вересня 2002 року в місті Луцьку. З дитинства був енергійний, непосидючий. Дуже любив спорт. Займався боротьбою, пізніше захоплювався футболом, легкою атлетикою, плаванням.
Навчався у ЗОШ № 25 з 2008 по 2017 роки. Здобувши базову загальну середню освіту, в 2017 році вступив на навчання у Волинський коледж Національного університету харчових технологій, де навчався за професією «Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування».
Ось як згадує своє перше знайомство з Іллею класний керівник групи, в якій він навчався. «Розпочинала я знайомство з групою першим уроком, тема якого була «Щоб у серці жила Україна». Коли я учнів ознайомила із фотографіями хлопців, які навчалися у коледжі і захищали Україну, в юнаків засвітилися очі. Всі вони в один голос почали говорити, що обов’язково підуть захищати свою Батьківщину. Хлопці групи, які за станом здоров’я могли проходити службу в ЗСУ, пішли всі служити. Серед них був і Симонович Ілля».
Запам’ятався Ілля високим гарним хлопцем із посмішкою на обличчі. Він подобався дівчатам і не одна з них хотіла з ним дружити. Найближчим другом його був Онищук Дмитро, його однокласник і з яким він продовжив навчання у коледжі. Ілля був комунікабельним, веселим юнаком, оптимістом. Ніколи не конфліктував з одногрупниками.
Після закінчення навчання у 2020 році пішов служити до лав ЗСУ. Після трьох місяців строкової служби підписав контракт на військову службу, незважаючи на те, що мама не схвалила його рішення, адже Ілля був єдиною дитиною. З січня 2021 року служив у Львові в десантно-штурмовій бригаді на посаді навідника. Служба йому дуже подобалася.
«Мій син ніколи не ховався за чужі спини. За рік служби за контрактом двічі встиг побувати в зоні бойових дій на Луганщині, – короткими реченнями розповідає мати, Тетяна Василівна Шелофаст. – У нього було загострене почуття справедливості. Не раз і в мирному житті захищав друзів, а інколи і зовсім незнайомих людей, якщо ті потребували захисту».
24 лютого Росія без оголошення війни напала на Україну. В ту ніч Ілля був на посту. Він о 6 годині ранку зателефонував мамі і повідомив цю страшну звістку. Його останні слова були: «Мамо, я вислав вам гроші. Купіть води і сухих пайків. Тримайтеся разом: ти, тато і бабуся». Мама відповіла, що гроші в них є. Але син сказав, що вони йому більше не потрібні.
Десантники зі Львова, як і в 2014 році, вирушили першими захищати Батьківщину. Охороняли вони Антонівський міст на Херсонщині. 25 лютого 2022 року Ілля був тяжко поранений і від отриманих множинних травм обірвалося молоде життя. А йому було всього 19 років. Обірвалися, як недоспівана пісня, мрії, сподівання.
Довгою була дорога повернення до рідного Луцька. Мамі він обіцяв приїхати додому на 8 березня привітати її і бабусю із святом, як робив кожного року. Він дуже їх любив і був єдиним сином у батьків.
Але приїхав не сам. Його, як Героя, привезли 7 березня, щоб рідні, знайомі і зовсім незнайомі люди могли віддати шану герою. Провели в останню дорогу 8 березня. Останній спочинок Ілля знайшов на алеї Почесних поховань у селі Гаразджа.
Ілля (посмертно) відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (Указ Президента України №187/2022 від 29.03 2022).
Люди, які віддали свої життя заради життя інших, не вмирають. Вони живуть стільки, скільки їх пам’ятають. Нашим обов’язком є збереження пам’яті про ту велику жертву, яка була віддана за те, щоб Україна жила та перемогла. Ми повинні зробити так, щоб та справа, за яку загинув Ілля, була завершена.
Спи спокійно воїне… Герої не вмирають! Дякуємо за подвиг, скорбимо з родиною, не забудемо, помстимося!
Слава Україні! Зболеній, окровавленій, зрадженій, але могутній! Слава Героям!