12 серпня…
День, коли нашому випускнику, нашому воїну — Максиму Нагорному — мало б виповнитися 21.
День, який мав бути про молодість, мрії та плани.
Але війна забрала його.
Напередодні, 11 серпня, ми провели його в останню путь.
Провели, стискаючи серця від болю, який неможливо описати словами.
Максим — сирота, але з великим серцем і мрією про Україну, де кожна дитина матиме сім’ю. Він мріяв стати офіцером, боротися з несправедливістю та будувати нову країну — чесну, вільну, світлу.
І він віддав за цю мрію найдорожче — своє життя.
Це найбільший біль і найтяжча втрата, коли гине цвіт нації.
Кращі з кращих.
Ті, хто мав би жити, творити, любити.
Максиме, ми любимо і сумуємо.
Ми пам’ятаємо кожне твоє слово, кожну твою мрію.
І ми обіцяємо — вона житиме.
Герої не вмирають.