Діяльність бібліотеки

ЧОРНОБИЛЬСЬКА ЗОНА ВІДЧУЖЕННЯ – 2022 рік

Чорнобиль – місто у Київській області на берегах річки Прип’ять. Адміністративний центр управління відчуженими територіями. За 10 км від міста розташована зупинена Чорнобильська АЕС. Після аварії на ЧАЕС у 1986 році Чорнобиль увійшов до топ-10 найбільш забруднених міст світу. Населення – близько 1,5 тис. (працівники ДСП ЧАЕС та Зони відчуження, самосели). Відтоді 30-кілометрова зона навколо станції стала зоною відчуження. У межах зони — власне АЕС; міста Прип’ять та Чорнобиль; північ Поліського району Київської області, а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю.

Покинута і зруйнована Прип’ять сильно змінилася під впливом природи. Місто-привид застигло в 1986 році. У місті залишилися соціалістичні пам’ятники і вивіски, зруйновані будинки і кинуті будівлі. Чорнобиль у 2022 році не можна назвати повністю безлюдним.  На території станції ведуться роботи. У селах поблизу Прип’яті живуть сім’ї. Aварія на Чорнобильській АЕС перетнула 35-річний рубіж.   Це екологічний заповідник. Там нічого немає, крім ядерних об’єктів, на яких зберігається або вже відпрацьований ядерний матеріал, або джерела іонізувального опромінення. Усе це стосується радіоактивних відходів.

 24 квітня 2022 року Чорнобильську АЕС захопили російські війська. Для чого вони зайшли туди, не розуміючи ні правил роботи з цією зоною, не відповідаючи за ядерну безпеку в цій зоні, – це незрозуміло. Але також незрозуміло, для чого вони вдерлися в Україну. На Чорнобильській атомній станції вони утримують персонал під дулами своїх автоматів.  Але сама ця ситуація, коли захоплений персонал при військовій агресії підпадає під категорію аварійної ситуації. Це ще не аварія, але це аварійна ситуація в зоні розташування цього об’єкта за тими класифікаціями, які існують в МАГАТЕ.  Також підтвердилася інформація про окопи, які рашисти будували прямо в Рудому лісі – найнебезпечнішому в усій Зоні відчуження. Загарбники отримали значні дози опромінювання й запанікували за перших ознак хвороби: “Серед військових почав назрівати майже бунт, і вони почали збиратися звідти” . Російські окупанти, йдучи з Чорнобильської атомної електростанції, склали дивний документ. Остаточно підтверджуючи наміри покинути ЧАЕС, окупанти склали і підписали Акт передачі об’єкту, в якому зазначається, що підтверджуючи наміри залишити ЧАЕС нацисти склали та підписали Акт прийому та передачі охорони Чорнобильської атомної електростанції. У документі зазначено: “Претензій з боку адміністрації об’єкта, що охороняється, щодо військ державної гвардії Російської Федерації немає”. Виявляється, понад п’ять тижнів окупанти станцію «охороняли», та ще й так добре, що жодних дорікань.

Всі окупанти, які перебували у Зоні відчуження, отримали великі дози опромінення, їхня військова техніка також заражена. Про це заявив міністр енергетики Герман Галущенко, передає пресслужба відомства. “Невігластво російських солдат зашкалює так само, як дозиметри, якими ми перевіряли радіаційний фон в місцях дислокації загарбників. Вони копали голіруч грунти, заражені радіацією, набирали радіоактивний пісок в мішки для укріплень, дихали цим пилом.  Після місяця такого опромінення їм залишився максимум рік життя. Точніше, не життя, а повільного помирання від хвороб”, – заявив міністр. Він повідомив, що російській військові розграбували станцію, адміністративні приміщення, виносили все – від посуду до запчастин і приладів. “Заражений не лише весь особовий склад окупантів і “трофеї”, а й вся військова техніка, що пройшла через Чорнобиль, – близько 10 тисяч одиниць. Кожен російський солдат привезе частинку Чорнобиля додому. Живим або мертвим”, – сказав Галущенко. Він також зазначив, що метал добре піддається опроміненню і переносить радіацію. Це загрожує радіоактивним зараженням всім, хто контактуватиме з майном чи технікою з ЧАЕС.”Росіяни несуть смерть усім: українців вбивають бомбами, а своїх – радіацією з ЧАЕС”, – заявив міністр.


Малиновська Маргарита Юріївна

Малиновська Маргарита Юріївна (псевдоніми: М. Морозенко, М. Юренко, Світлана Ромашка; нар. 22 листопада 1941, село Уйма Локачинського району Волинської області, нині в складі смт Локачі – пом. 22 жовтня 1983, Київ, поховано в Луцьку) – українська письменниця, поетеса, публіцистка, літературна критикиня. Членкиня Спілки письменників України з 1965 року.

Біографія

Маргарита Юріївна Малиновська народилася 22 листопада 1941 року в селі Уйма Локачинського району Волинської області (згодом село злилося з районним центром Локачі). Батько письменниці Юрій Олександрович був учасником німецько-радянської війни, кавалером орденів Слави, персональним пенсіонером. Мати Людмила Федорівна працювала в торгівлі. Незабаром сім’я переїхала до Луцька, де придбала власний будинок, який до наших днів не зберігся.
1958 року Маргарита закінчила в Луцьку середню школу № 1. Навчаючись у школі, дівчина цікавилася технікою, фотографією, їздила на мотоциклі, писала вірші, редагувала шкільну газету «Потиличник», виступала на літературних вечорах, в яких брали участь волинські поети. У десятому класі письменник Петро Мах порадив випускниці співпрацювати з обласною газетою, тож невдовзі її замітки з’явилися на шпальтах цього видання.
Після школи Маргарита Малиновська чотири роки працювала літературним працівником і завідувачем відділу в районних газетах на Волині. Навчалася на факультеті журналістики Львівського, а потім Київського університету, який закінчила 1966 року.
Працювала керівником відділу критики журналу «Вітчизна» і заступником головного редактора газети «Літературна Україна», на Київській кіностудії імені Олександра Довженка. Була відповідальним секретарем комісії з драматургії Спілки письменників України.
Померла письменниця в Києві 22 жовтня 1983 року за місяць до свого 42-річчя при загадкових обставинах. За офіційною версією причиною смерті став серцевий напад. Поховано Маргариту Малиновську в Луцьку.

Творчість
Від 1963 року виступала з літературно-критичними статтями та рецензіями у всеукраїнських і всесоюзних газетах і журналах. Ще не маючи власної книги, 1965 року Маргарита Малиновська стала членом Спілки письменників України.
Авторка книжок літературно-критичних нарисів і статей:
«Синтез важкої води» (1967),
«Любов до життя» (1968),
«Олесь Гончар» (1971),
«Древо дружби (Леонід Леонов і Україна)» (1979).

Видала романи:
«Гримучі озера» (1977),
«Полісся» (1980).
Письменник Іван Чернецький зазначив про Маргариту Малиновську, що вона «писала вона завжди цікаво, проблемно, гостро, безкомпромісно. Літературні пародії були дуже дошкульними і влучними. Серед критиків, які підтримали роман Олеся Гончара „Собор“ вона була найпершою. Високопоставлені партійні чини не простили Маргариті Малиновській позитивну рецензію на роман».

Література
Маргарита Малиновська // Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упорядники: Олег Килимник, Олександр Петровський. – К. : Радянський письменник, 1970. – С. 272.
Маргарита Малиновська // Письменники Радянської України : бібліографічний довідник / упорядники: О. В. Килимник, О. І. Петровський. – К. : Радянський письменник, 1976. – С. 215.
Маргарита Малиновська // Письменники Радянської України: біобібліографічний довідник / автори-упор.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. – К. : Радянський письменник, 1981. – С. 166.
Федчук Василь. Талановите слово волинянки Маргарити Малиновської: Минає 70 років з дня народження письменниці, критика і літературознавця // День. – 2011. – 18 листопада.


18 аргументів на користь читання книг

  1. Книга розвиває нашу мову і збільшує запас слів. Вона вчить висловлювати думки і розуміти, про що говорять і пишуть інші.
  2. Книга розвиває наше мовлення. Книги розширюють горизонти нашого світового сприйняття.
  3. Книга стимулює фантазію і вчить нас мислити образами.
  4. Із книги дізнаємося про інші країни, про життя в них.
  5. Книга розвиває нашу здатність співчувати. Ми вчимося вживатись у становище інших.
  6. Книги додають нам сили і натхнення. Вони заставляють нас сміятися і плакати.
  7. Книги ставлять перед нами запитання, над якими варто задуматися.
  8. Книга вчить нас етики. Вона заставляє нас роздумувати про добро і зло.
  9. Книга пояснює життя.
  10. Із книг ми розуміємо, що не всі питання обов’язково вирішувати насильницьким шляхом.
  11. Книги допомагають нам знайти самих себе.
  12. Книги допомагають нам зрозуміти інших.
  13. Книги позбавляють самотності. Книгу можна взяти з собою куди завгодно.
  14. Книги-це частина нашого культурного надбання.
  15. Книга об’єднує покоління.
  16. За допомогою книги ми проживаємо 1000 життів, залишаючись самими собою.
  17. Дитяча книжка відкриває нам шлях у велику літературу.
  18. Дитяча книжка збагачує культуру країни. Це також важлива стаття культурного експорту, яка приносить країні прибутки і підвищує престиж за кордоном

Національний тиждень читання

З 13 по 19 грудня Український інститут книги спільно з МКІП проводять Національний тиждень читання. Мета заходу — залучити українців до читання, купівлі та дарування книжок, відвідування бібліотек, а також привернути та бібліотеки

Гасло Національного тижня читання: “Знайди свою книжку!”. Основні акції любителям книжок та тим, хто лише на початку цього шляху, слід шукати на сторінках своїх улюблених видавництв чи в книгарнях та бібліотеках. Саме там українців чекають як тематичні підбірки книг чи поради, з чого варто почати читання в різному віці, так і приємні знижки на окремі книжки.

Як можна взяти участь у національному святі читання:

  1. Написати пост у своїх соцмережах із рекомендаціями українських книжок (перекладних або від українських авторів), цінних саме для вас.
  2. Купити книжки у книгарні для когось у подарунок, для себе або для передачі в бібліотеку — і також розповісти про це у своїх соцмережах.
  3. Розповісти або написати історію про читання і книжки у вашому житті в соціальних мережах. Чому, як ви думаєте, читання і українські книжки важливі для українців?
  4. Сходити/записатися в бібліотеку самостійно або з малечею, обрати книжки для всієї родини і написати про свій досвід.

Міжнародний день дарування книги

З давніх-давен скарбницею духовного багатства, що поєднує минуле, сучасне і майбутнє, є книга. Тож недарма в народі кажуть, що людина перестає мислити, коли перестає читати. Пам’ятки людської думки накопичувалися саме в бібліотеці упродовж багатьох століть.  

З 2012 року 14 лютого відзначається свято – Міжнародний день дарування книги. Це на 100 % добровільна ініціатива, направлена на підвищення інтересу і доступу до книг. Мета заходу – надихнути людей по всьому світу подарувати книгу – бібліотеці.

 Звертаємось до всіх, кому не байдужа доля науки, освіти та культури: дайте нове життя вашим зібранням. В кожного з нас вдома є книги, які ми вже прочитали і можемо поділитись ними з іншими людьми, які захоплюються читанням. Якщо у Вашій домашній бібліотеці є підручники, словники, художня література, книги іноземними мовами, їх може прийняти бібліотека, де вони знайдуть свого читача. Будемо вдячні всім, хто візьме участь у цій акції.


Книжкова інсталяція «У пам’яті скорботний 33-й рік»

“Неврожаї від бога,
А голод від людей”.
(народна мудрість)

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в нашій пам’яті, як одна з найстрашніших сторінок минулого, тому що пам’ять – це нескінченна книга, в якій записано все життя: і життя людини, і життя країни.

До дня пам’яті жертв голодомору у бібліотеці коледжу оформлена книжкова інсталяція « У пам’яті скорботний  33-й рік» на якій представлені спогади очевидців, архівні документи та ілюстровані матеріали, що розкривають перебіг, причини та наслідки трагедії  для українського народу. Завідувач бібліотекою коледжу презентувала книгу  Григорія Гуртового «Голгофа голоду»: Спогади про прожите. Розповіла про автора, який пережив голодомор 1933 року. Книга присвячена 75-річчю пам’яті багатомільйонних жертв голодомору 1933 року. Автор сотень досліджень і публікацій з історії міст і сіл Волині, а також п’яти книг. Г.Гуртовий  створив у селищі Торчин народний історичний музей і був керівником більше 50 років. Заслужений працівник культури України, його визнано «Людиною року 2009 на Волині». Лауреат премії Всеукраїнського культурно-наукового фонду   «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» 2009 року.


Акція “16 ДНІВ ПРОТИ НАСИЛЬСТВА”

 Шістнадцятиденний період акції охоплює наступні важливі дати:

– 25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;

1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;

2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;

3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;

5 грудня – Міжнародний день волонтера;

6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;

9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією;

10 грудня – Міжнародний день прав людини.

Прояви насильства супроводжують людство з давніх давен. Упродовж тисячоліть одна людина кривдить іншу людину, чинить насильство щодо неї. У світі постійно відбуваються війни, напади на людей, дискримінація, приниження. Прикро, що ми звикли сприймати насильство, як щось неминуче, адже прояви насильства порушують права людини, принципи її вільного та справедливого існування. І коли насильство чиниться поруч із нами чи в нас у домі, у школі, на вулиці, ми можемо й повинні зупинити його. Саме тому щорічно, починаючи з 1991 року, міжнародна спільнота підтримує акцію “16 днів проти насильства”. Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу активізують з 25 листопада до 10 грудня свої зусилля заради об’єднуючої мети: збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства у співвітчизників, створити в конкретному регіоні або окремій державі соціальний простір, вільний від насильства. 


В. О. Сухомлинський – педагог сьогодення і майбутнього (28.09.1918-2.09.1970)

Презентація, присвячена 100-й річниці з дня народження В.О. Сухомлинського

Вересень 2018 року принесе знаменну дату – 100-річчя з дня народження Василя Олександровича Сухомлинського – одного з найвидатніших педагогів – гуманістів ХХ століття.

Давно вже немає серед нас Великого педагога, але з плином часу інтерес до його творчості зростає. Це тому, що він належить до тих видатних людей, пам’ять про яких не може стерти час.

Василь Сухомлинський – явище унікальне, планетарне.

Педагог вважав, що для підготовки до життя справжньої людини необхідно виховати в ньому такі якості, як гуманність, справедливість, патріотизм, вміння дорожити святинями Вітчизни як особистісними цінностями. Вміння людини не тільки бачити добро і зло, а й близько приймати все що навколо відбувається; готовність боротися за свої переконання; почуття людської гідності; постійне прагнення до моральної досконалості.


В’ячеслав Чорновіл (24 грудня 1937 г.- 25 березень 1999 г.)

80 років від дня народження В’ячеслава Чорновола (1937-1999), українського політика, публіциста, літературного критика, діяча руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичного в’язня СРСР. (Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня [[1990 р. та Акта проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р. Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису [Український вісник (1970—1972, 1987—1989) «Український вісник»]. Член Української Гельсінської групи. Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки. Кілька разів ув’язнений за «антирадянську пропаґанду» (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. У 1990-1992 рр. — голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р. Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р. (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %). З 1992 р. і до смерті — голова Народного Руху України. З жовтня 1991 — Гетьман українського козацтва. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Загинув 25 березня 1999 року за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї.


Ірен Роздобудько (3 листопада 1962, Донецьк) — українська журналістка, письменниця, поетеса.

Народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського Національного Університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій Україна» та журналістом у журналі «Академія». Працювала також офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером в цирку, Снігуронькою в фірмі «Свято», завідувачем відеосалону у кінотеатрі. Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій. Вишиває бісером, грає на гітарі. Має доньку Яну.