160 років від дня народження Павла Арсеновича Грабовського
Український поет, публіцист, перекладач Павло Арсенович Грабовський народився 11 вересня 1864 року в с. Пушкарне на Харківщині в бідній сім’ї паламаря.
Павло вчився в Охтирській бурсі (1874-1879) та Харківській духовній семінарії (1879-1882). У 1882 році при обшуку в семінарії у П.О Грабовського були виявлені заборонена література і лотерейні квитки на користь політичних ув’язнених. Після відмови від дачі пояснень за зв’язки з харківським гуртком народницької організації «Чорний переділ» і поширення забороненої літератури він був заарештований і виключений з семінарії, а потім висланий на 2 роки під нагляд поліції за місцем народження. Перебуваючи під гласним наглядом поліції, він до квітня 1885 року проживав у с. Пушкарне, безрезультатно намагаючись знайти роботу. У 1885 році отримав дозвіл жити в Харкові, де працював коректором газети. Тут він поновлює революційну діяльність і стає одним з керівників «групи революційних народників». Усі ці роки, починаючи з семінарії, Павло Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості.
Упродовж усього творчого життя Павло Грабовський здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії. У книгах «З чужого поля», «Доля», «З Півночі» (розділ «Переклади»), «Кобза», у підготовленій, але не виданій збірці «Хвиля» (1899) вміщено переклади поетичних творів із 25 літератур світу. Українською мовою завдяки праці Павла Грабовського зазвучали російські билини, твори Олександра Пушкіна, Кіндрата Рилєєва, Михайла Лермонтова, Федора Тютчева, Миколи Огарьова, Олексія Толстого, Миколи Некрасова, Миколи Добролюбова та інших. Павлу Грабовському належать переклади двох поем Джорджа Байрона («Шільйонський в’язень», «Замок Альва»), двох поем Роберта Бернса («Хома Баглай» (в оригіналі «Том О’Шантер») та «Старчача гульня»), віршів Персі Шеллі, Вільяма Вордсворта, Генрі Лонгфелло, Елізабет Браунінг, Йоганна Ґете, Генріха Гейне, Георга Гервега, П’єр-Жана Беранже, Віктора Гюго та інших.
Іван Котляревський – засновник нової української літератури (1769-1838)
255 років тому народився Іван Котляревський. Його називають зачинателем нової української літератури. Він не лише написав перший літературний текст, виданий народною українською мовою, а й започаткував новий український театр. Літературознавець Ростислав Семків коментує внесок Івана Котляревського так: якщо «Енеїда» пропонує нам типовий образ козирного українця, котрий з будь-якої біди вибереться, смерті уникне й успіху досягне, то п’єса «Наталка Полтавка» індукує такий же зразковий образ української героїні, котра й себе скривдити не дасть, ще й коханого порятує. У Полтаві постав перший український професійний театр. Його директором був Іван Котляревський, саме для Полтавського вільного театру він написав п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» (1819). Трупа виступала з гастролями по різних містах України і Російській імперії й мала великий успіх.
Поема «Енеїда» – саме її перші розділи вийшли друком 1798 року, і від цієї дати веде відлік нова українська література. Тож Котляревський і його новація – героїчно-комічна поема на козацьку тематику, в якій зачин – це трагедія втрати державності (Трої), що римувався для української еліти з нещодавнім занепадом Гетьманщини. Однак в «Енеїді» це не кінець, а лише початок історії, бо «Еней збудує інше царство». Поема Котляревського продовжує традиції мандрівних дяків, що єднали суспільство сміхом. Натомість для Котляревського і його читачів вони становили саму суть. Тож Котляревського заслужено називають батьком української літератури. Тарас Шевченко присвячує йому рядки «Будеш, батьку, панувати, / Поки живуть люди, / Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!».
«Наталка Полтавка» в етнографічно-побутовому театрі ХІХ століття стає найбільш репертуарним спектаклем. 1918 року. Першим повнометражним мультфільмом стала саме «Енеїда». І 2023 року, під час повномасштабного вторгнення, в Україні відбулася низка подій, присвячених 225-літтю «Енеїди» Котляревського.
Покликання на цю статтю: Котляревський, Іван Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Котляревський, Іван Петрович (дата звернення: 10.09.2024).
Михайло Коцюбинський (1864-1913) /160 років від дня народження/
Народився 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника. Батьків письменника звали Михайло, Глікерія
Навчався в Барській початковій школі (1875 — 1876), Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись. У 1885 р. увійшов до підпільної “Молодої громади”, за що був притягнутий до судової відповідальності. У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.
Почав друкуватися в 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
У 1891 році склав іспит на право працювати народним учителем.1892–1896 — працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду. Потім працював у Криму. Коцюбинський був одним з ініціаторів створення товариства “Просвіта”.Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь».
1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців. Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою підірвали здоров’я письменника. У середині 1909 р. письменник їде на о. Капрі через астму і сухоти.
1911-«Товариство прихильників української науки і штуки» призначило Михайлу Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоби він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз. Через потребу в лікуванні Коцюбинський відвідав Італію (острів Капрі) й інші країни Європи.
Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові, де і похований.
Вершиною досконалості особливого художнього стилю М. М. Коцюбинського є твори «Fata morgana», «Що записано в книгу життя» (1910), «Тіні забутих предків» (1911).
Останні новели письменника – «Хвала життю», «На острові», «Цвіт яблуні» – доповнені елементами неоромантизму.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/mihaylo-kotsyubinskiy-biografiya-korotko
Олександр Довженко (1894-1956)
Український режисер, письменник, кінодраматург, художник. (130 років від дня народження)
Народився 10 вересня 1894 року в містечку Сосниця на Чернігівщині. Займався викладацькою діяльністю. В 20-х роках був тісно пов’язаний з партією «боротьбистів», працював у радянському консульстві в Варшаві та Берліні.
В Німеччині студіював малярство та, після повернення на Україну, був карикатуристом в місцевих газетах, після чого потрапив до ВУФКУ, де працював над фільмом «Вася-реформатор» (1926) разом із німецьким оператором Йозефом Роною.
Його першою самостійною режисерською роботою стала комедійна стрічка «Ягідка кохання» (1926), після чого був шпигунський детектив «Сумка дипкур’єра» (1926). Проте, найбільшої слави Довженко здобув з легендарною німою трилогією – «Звенигора» (перший український фільм, що вийшов на міжнародну арену) (1927), «Арсенал» (1929) та «Земля» (1930).
Саме завдяки цій трилогії західні кінознавчі посібники зазвичай згадують Олександра Довженка серед ключових режисерів радянської монтажної традиції 1920–х років, а всі трі фільми вважаються визнаними шедеврами світового кіно та найвищою точкою розквіту української кіноіндустрії.
В 1930-х роках, після реорганізації ВУФКУ, Довженкові дедалі важче було знімати через посилення ідеологічного тиску та культурної централізації.
В 1933 році він залишив Київську кінофабрику та переїхав до Москви. Під час Другої світової зняв серію агітаційних фільмів про Україну (“Визволення” (1940), “Битва за нашу Радянську Україну” (1943), “Перемога на Правобережній Україні” (1944)), а після – поставив стрічку «Мічурін» (1948).
У 1950-х Довженко чимало викладає та виношує плани таких фільмів як «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна», які так і не були реалізовані за життя. Помер 25 листопада 1956 року у віці 62 років.
Source: https://vufku.org/names/oleksandr-dovzhenko
Дмитро Павличко: поет, активіст та політик (28.09.1929–29.01.2023) / 95 років від дня народження /
Дмитро Павличко народився 28 вересня 1929 року на Івано-Франківщині, у багатодітній родині. Свої перші вірші майбутній легендарний поет та перекладач почав писати ще навчаючись в 5 класі. Закінчивши у 1953 році філологічний факультет Львівського університету, Павличко випустив першу збірку власних поезій – “Любов і ненависть”. З ініціативи Миколи Бажана талановитого дебютанта зразу ж прийняли до Спілки письменників. Павличко і далі видавав книги кожні два-три роки (“Моя земля” (1955), “Чорна нитка” (1958),”Правда кличе”(1958). Його віршами означився початок українського шістдесятництва. Вважався майстром сонета, однак не лише видавав свої власні сонети, але й перекладав найкращі зразки західних авторів: у 1983-му вийшла укладена ним антологія європейських поетів “Світовий сонет”.
Переїхавши до Києва з родиною у 1964 році, Павличко очолив сценарну майстерню кіностудії імені Довженка. З 1971 року протягом восьми років був редактором літературного журналу “Всесвіт”, який зміг перетворити на справжній культурний феномен. У 1977 році отримав Шевченківську премію, а за нею потім послідує чимало нагород та відзнак.
Наприкінці 1980-х Павличко стає головою Товариства української мови, а згодом – одним із ініціаторів створення політичної партії Народний рух України, яка боролася за незалежність країни та її вихід із Радянського Союзу. Узявшись до політичної діяльності, Павличко кілька разів стає народним депутатом, працює послом у Канаді, Словаччині, Польщі.
Багато творів Павличка ставали піснями. Безперечно, найвідоміша пісня на слова поета – “Два кольори”. Після того, як музику до цього тексту створив композитор Олександр Білаш, вірш здобув всенародну популярність. Першим виконавцем пісні став Анатолій Мокренко. Серед багатьох вокалістів, які виконували “Два кольори”, була й Квітка Цісик. Також пісня “Два кольори” надихає і сучасних українських виконавців: вірш Павличка, що вже майже 60 років є незмінним хітом, виконували гурти “Кому вниз”, “ВІЙ”, “Мотор’Ролла”, співак Віктор Павлік, співачки Надя Дорофеєва та Оксана Муха. Також Павличко автор текстів таких пісень як “Впали роси на покоси”, “Пісня про Україну”, “Долиною туман тече”, “Я стужився, мила, за тобою”, “Розплелись, розсипались”. Пісні з його текстами також виконували такі українські співаки як Дмитро Гнатюк, квартет “Явір”, Василь Зінкевич. Все не те, коли нема любові”, – писав у своїх віршах Павличко. І залишив по собі великий спадок інтимної лірики, яка відзначається щирістю та пристрастю. Це твори із циклу віршів “Пахощі хвої”, збірок “Гранослов” та “Таємниця твого обличчя”.
Відійшов у вічність класик сучасної української літератури, великий Поет і великий Громадянин, співавтор Декларації про Незалежність України — ДМИТРО ПАВЛИЧКО
29 січня 2023 року – у день пам’яті Героїв Крут.
Державні нагороди
- Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка (1977);
- Орден «За заслуги» III ст. (27 червня 1997);
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (12 липня 1999);
- Звання Герой України з врученням ордена Держави (27 вересня 2004);
- Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (25 вересня 2009);
- Орден Свободи (22 січня 2015);
- Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).
Джерело: https://dovidka.biz.ua/mihaylo-kotsyubinskiy-biografiya-korotko