Микола Хвильовий, справжнє прізвище якого Фітільов, народився 13 грудня 1893 року на території сучасної Сумської області в селищі Тростянець. Український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один із основоположників пореволюційної української прози. Син дворянина. Учасник першої світової війни. З 1921-го жив у Харкові, активно друкувався. Микола Хвильовий уважав своїм літературним учителем Михайла Коцюбинського. Центральною для Хвильового була проблема історичного буття України, української культури. Він виступав проти русифікації української культури. «Перед нами стоїть таке питання: на яку з світових культур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стилів українська поезія повинна втікати якомога швидше,- писав Микола Хвильовий. І пояснював:- Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами. Він зазнав нищівної критики і звинувачень в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», намаганні відірвати українську культуру від російської». У останні роки життя влада слідкувала за ним, а його квартира прослуховувалася. Переслідування М. Хвильового і його прибічників відбулося через звинувачення у прагненні відокремити українську культуру від російської, протиставити два народи один одному. Хвильовий був змушений публічно каятися і відмовлятися від своїх поглядів. Однак, попри спроби писати в руслі «партійної лінії» , був майже цілком ізольований.
13 травня 1933-го покінчив життя самогубством у Харкові на знак протесту проти свавільного беззаконня радянського тоталітаризму. «Велич Хвильового зовсім не в тому що він кинув гасло «Геть від Москви» – це гасло було кидане й перед ним. Вага літераторів і літератури того часу полягає насамперед в тому, що вони не боялися говорити правду і хотіли творити.
Хвильовий говорив і про українську державність:
“Україна доти буде пляцдармом для контрреволюції, доки не пройде той природний етап який Західна Європа пройшла в часи оформлення національних держав. Державна незалежність України неминуча, адже це пройшли всі народи Європи. Відтак протидіяти цьому – значить бути гальмом прогресу”.